Готика та містика церков Закарпаття: вражають і храми Рахівщини

Готика та містика церков Закарпаття: вражають і храми Рахівщини

 |   | 

Дивовижні церкви Закарпаття: вражають і храми РахівщиниЗакарпаття – ідеальне місце, щоб дізнатися і полюбити дерев’яну архітектуру: храмів тут багато, вони побудовані в різних стилях і місцями навіть не зіпсовані
Якщо часу в обріз, базовий набір знань можна отримати в Закарпатському музеї народної архітектури та побуту в Ужгороді.
У ХІХ столітті біля стін Ужгородського замку був “могильний сад”, де ховали вище духовенство, а в 1960-1970-і сюди відправили “на пенсію” два десятки старовинних споруд. Хати перевозили з усім селянським скарбом, тому не обмежуйтеся одними екстер’єрами – всередині теж дуже цікаво.

Дивовижні церкви Закарпаття: вражають і храми Рахівщини

Музей спланований як невелике село, що повторює карту Закарпаття: із заходу на схід тут розташувалися спочатку садиби з рівнинних районів краю, потім представлені горяни: хати лемків, бойків і гуцулів. Є тут і житло угорців та румунів, які здавна проживають в регіоні.
Самий видатний експонат – барокова лемківська Михайлівська церква з Шелестова (1777) з високою вежею-дзвіницею. Побудована без єдиного цвяха (в ті часи цвяхи були страшно дорогими), церква все ж познайомилася з ними під час переїздів. Шелестівська церква діюча, в її інтер’єрі – чотириярусний іконостас з ікон XVII-XVIII ст. Храм унікальний: в Україні залишилося всього дві лемківських церкви – в Чорноголові і в присілку Сваляви Швидкий. На жаль, остання зіпсована “покращенням”: дзвіницю Михайлівської церкви (1588) пофарбували яскраво-синьою фарбою, а дерев’яні двері з архаїчними написами замінили новими.
Серед споруд скансену – 250-річна хата з присілка Ясіня Кевелова, побудована з великих колотих колод; будинок бідняка з Довгого Іршавського району; гуцульська гражда з села Стебне Рахівського району; дерев’яна корчма; типовий для угорців будинок з чотирьохскатним дахом з Вишкова на Хустщині та багато іншого.

За крок від ЮНЕСКО

Після шелестівського храму дивитися на понівечені бляхою або фарбою дерев’яні церкви буде сумно. Тому в нашому наступному маршруті – тільки незіпсовані святині. За ними вирушимо з Ужгорода на північ, повз Невицького замку до Ужоцькому перевалу. По дорозі зустрінемо відразу зо три не знівечені євроремонтами церкви.

Дивовижні церкви Закарпаття: вражають і храми Рахівщини

Перша – Василівський церква на пагорбі над селом Сіль, про яку завчасно нагадає показник. Смерекова церковця – теж мандрівниця: її в 1703 р зрубали в Сянках на Львівщині, а через гори перевезли в 1834 р Тут типово бойківський храм підмарафетили під місцеву моду – вийшов мікс з бойківської та закарпатської традицій зодчества.

Дивовижні церкви Закарпаття: вражають і храми Рахівщини

У сусідньому Кострині стоїть ще одна кочівниця з Сянок – Покровська церква (1645). Вона теж на пагорбі, про неї також попередить показник. Каркасна лемківська дзвіниця надбудована над бойківською – знову мікс з двох стилів. Церква дожила до ХХІ століття дивом: ще в 1865 р на її місці хотіли поставити кам’яний храм, але збір грошей затягнувся до 1914 р, а тут якраз Перша світова.

Нарешті, село Ужок та бойківська Михайлівська церква (1745), побудована майстрами Павлом Чернєєво та Іваном Циганник з ялинових брусів. Тримаємо за неї кулаки: вона, одна з восьми карпатських храмів, претендує на місце в Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Щоб церква туди потрапила, з неї потрібно зняти вагонку, пластикові китайські “ікебани” і картон зі стелі. Гонт оброблять спеціальними розчинами проти гниття, а територію святині оточать дерев’яної огорожею.
Ужоцька церква прекрасно демонструє вміння бойків, які жили серед лісів, обходитися при будівництві виключно деревом: майстерно скріплені в замок колоди з прямим зрубом легко з’єднуються один з одним. Продуманий і захист дерева від примх погоди: широкі карнизи навколо храму (“піддашшя”) уберігали стіни храму від палючого сонця і дощу, а оборки заломів не давали волозі застоюватися на даху.
На зворотній дорозі повертаємо перед селом Дубриничі наліво. Попереду – 15 плутаних кілометрів через ліси в село Чорноголова, до розкішної барокової Миколаївської церкви. Простий бойківський храм в химерний шедевр перетворив в 1794 р Матей Химич з Лучок. Від Чорноголови їдемо ще 8 км по вузькій долині між гір до Буківцьово. Праворуч за курсом майнуть за хатками верхівки храму, але до нього – тільки пішки, через місток. Пейзажі запаморочливі, церква св. Анни теж хороша. З нею знайома історія: храм в XVII в. був бойківським, а в 1791 р майстер Григорій Макарович поставив високу вежу з бароковим двоярусним куполом.
Дивовижні церкви Закарпаття: вражають і храми Рахівщини
Наступний етап маршруту – для справжніх фанатів дерев’яних храмів. Повернувшись на трасу Н 13, у Перечині звертаємо на Тур’ї Ремети, щоб звідти потрапити в мікроскопічні Ликіцари. Автобуси сюди не ходять, і навіть в середині весни можливий сніг – вже дуже високо. Агонію високогірного села може зупинити проект всесезонного курорту на полонині Руна, а поки сюди треба їхати за іншим – щоб побачити двозрубний крихітний лемківський храм св. Василя (1748 г.). Церква, що стоїть на пагорбі, кілька разів ремонтувалися, але зберегла автентичний вигляд.

Запізніла готика

За наступною порцією дерев’яних скарбів вирушаємо в Берегівський район. Тут об’єкти пошуку навіть не храми, а дзвіниці – високі, що запам’ятовуються. Ці дзвіниці спрямовані вгору, тому їх часто називають готичними, але з’явилися дзвінниці у XVIII столітті, коли готика давно вийшла з моди.

Найцікавіші дзвіниці – в селах уздовж Тиси: Гетені (колишнє Липове) і Четфалва (Четово). У Четфалва дзвінниця взагалі найвища з усіх дерев’яних дзвіниць краю. Ще одна дзвіниця того часу, правда, низька і під бляхою, стоїть у селі Мужієво.

У сусідньому Виноградівському районі готичний храм в марамарошському розташувався в Новоселиці неподалік від Королева, фактично на румунському кордоні. Церква XVII століття – крихітна, але акуратна і красива, з прекрасними древніми фресками на стінах і 25-метровою вежею-дзвіницею. Поруч – етнографічний музей.

Далі – Хустський район, клондайк марамарошської готики. Шедеври знаходяться в Сокирниці (Миколаївська, XVII ст.), Даниловому (Миколаївська, 1779, в храмі діє народний музей Павичі Шимон), Олександрівці (П’ятницька, XV ст.) І Крайниково (Михайлівська, 1668).

Між гір

З Данилового через Драгово збираємося на північ області, в Міжгірський район. З дорогами тут погано, зате майже в кожному селі є храми з дерева (з 32 культових дерев’яних споруд 27 входять до національного реєстру пам’яток архітектури). Найкрасивіша церква Міжгірщини – Святодухівська (XVII ст.) Стоїть біля дороги в багатій пам’ятниками і музеями Колочаві. Село плавно перетікає в Негровець, де розташовані два дерев’яних храми: Михайлівський (1818) повністю вільний від сучасних будматеріалів, а ось свіжа церковця на виїзді в Синевир (2011 р) вже замучена бляхою.

Дивовижні церкви Закарпаття: вражають і храми Рахівщини

Через Міжгір’я, курортні Сойми і Ізки (дерев’яна Миколаївська церква) добираємося в ще одне курортне місце – Пилипець.

Взимку тут мешкають гірськолижники. У теплу пору року можна відвідати Музей дерев’яних церков Юрія Бедринця, де зібрані макети храмів і дзвіниць Верховини. Багатьох з них вже немає – згоріли. Макети виготовив народний майстер Андрій Воробець. Є в селі і справжня церква – Різдва Богородиці (1780).

Дивовижні церкви Закарпаття: вражають і храми Рахівщини

Між Пилипцем і Подобовцем біжить направо дорога в Розтоку. Тут ховається першоджерело натхнення всіх майстрів, які будували храми в навколишніх селах – архаїчна Введенська церква бойківського типу (XVII ст.). Вона височіє серед ялин на крутому схилі пагорба небаченою квіткою, така ж органічна і гармонійна, як сама карпатська природа. Ще ближче до неба стоїть дзвіниця – якщо піднятися до неї, відкриється прекрасний вид на церкву внизу.

За легендою, святиня не місцева – Розтоцькі селяни колись купили її чи то в сусідньому Студеному, чи то десь по той бік гір. Храм привезли на волах, встановивши в нижній, бідній частині села. Тоді хитрі багатії з Розтоцького Вишнього Кінця потайки вночі запрягли волів, і знову вирушила церква в дорогу, на нинішнє місце. Цим маніпуляції з храмом не обмежилися: в 2001 році селяни чогось за безцінь продали старовинний бароковий іконостас, щоб облаштувати новий простенький сільський храм.

Повертаємося в Подобовця, а від нього вже недалеко до Гукливого, столиці карпатських чорниць-яфин. Стратегічно важливій ягоді тут навіть поставили пам’ятник, ну а архітектурний пам’ятник села – фотогенічна Святодухівська церква (XVIII ст.). Сусід Гукливого – знайомий пасажирам поїздів Воловець, звідти недалеко до Сваляви з її зіпсованою ремонтом Миколаївською церквою (1588) в передмісті Швидкий.

Румунський акцент

Якщо з Хуста їхати не на північ, а на схід, потрапимо в багатий дерев’яними шедеврами Тячівський район. Недалеко від Буштино – село Колодне з найдавнішої дерев’яної святинею району, прекрасною Миколаївською церквою. Живий підручник історії архітектури: стіни з 12-метрових колод – 1470, зруби – XVI ст., Вежа – XVIІ ст., Бароковий купол – XVIII ст. Прикро, що такий скарб довгі роки стояв безхазяйним і руйнувався, а гроші на реставрацію в 2007 р дало посольство США в Україні. Все ще в поганому стані фрески на стінах, створені в XVIII в. майстром Антонієм Валі.
Дивовижні церкви Закарпаття: вражають і храми Рахівщини
Якщо карти у вас старі, шукаємо на них Діброву, на нових – Нижню Апшу. Нам потрібно в центр, де розташувалися величезні особняки з кованими воротами, колодязями-лебедями та іншими прикметами “новоруминського” шику. Нижня Апша, як і сусіднє Середнє Водяне, заселена етнічними румунами, а вони завжди славилися як чудові будівельники. Для себе стараються і поготів: отгрохать палац на пару поверхів вище сусідського – місцевий вид спорту.

Астрономічно дорогі огорожі по-сусідству з вщент розбитою дорогою, а над незграбними віллами найяскравіших кольорів піднімається, немов вища істина, готичний шпиль Миколаївської церкви (1604). Храм діючий, про нього піклуються греко-католики. В інтер’єрах – розписи 1825 майстри Маньковіча.

Під церковним пагорбом, біля дороги на Середнє Водяне збереглися дві традиційні румунські дерев’яні хати з галереями. Це “зникаючий вид”, адже сьогоднішні апшанці жити в невеликих будинках не хочуть. У Нижній Апші є ще один дерев’яний храм, про який знають навіть не всі апшанці. Василівська церква (XVIII ст.) пережила кілька не надто вдалих реконструкцій, а пізніше була і зовсім закрита. Об’єкт для тонких цінителів: пагорб заріс деревами, навколо висока огорожа, ні з однієї точки села храм не проглядається – одним словами, містика.

Два Миколи

Середнє Водяне (по-старому Апша) – це вже Рахівщина, але село етнічно румунське. А значить, нас чекає нова порція сумнівною краси палаців і розбитих доріг. На двох пагорбах піднімаються дві церкви: обидві Миколаївські, але одна належить православним, а друга – греко-католики. Місцеві називають їх “верхня” і “нижня”. Обидва храми схожі один на одного, і на саксонські оборонні церкви Трансільванії: ніяких зайвих деталей, сувора простота, вікна розміром з бійниці.

Дивовижні церкви Закарпаття: вражають і храми Рахівщини

Верхня, вросла в землю Миколаївська церква, примітна ще й тим, що це найстаріша дерев’яна святиня України. Перші згадки про неї зустрічаються документах 1428, з тих часів залишилося два дубових зрубу, а те, що вище, надбудоване – на півтора століття пізніше. Каркасна вежа над входом ще новіше – 1760. На стінах всередині будівлі частково збереглися розписи XVII ст., Дуже наївні і милі, але зіпсовані невдалою підмальовкою в 1990-ті. У підніжжя обох дерев’яних церков стоять їхні кам’яні спадкоємиці, у православній (1930-ті) – красиві різьблені ворота і багата розпис інтер’єрів.

Гуцульський стиль

Далі по курсу – спадщина гуцулів. Поруч з центром Європи в селі Ділове можна побачити повністю дерев’яну Успенську (1750) і місцями дерев’яну Петропавлівську (1860 р) церкви.

Дивовижні церкви Закарпаття: вражають і храми Рахівщини

Вони цікаві досить рідкісною варіацією гуцульського стилю: низька вежа під чотирьохскатним дахом з маленькою цибулинкою псевдобарочні купола, а нижче – ажурна галерея.

Дивовижні церкви Закарпаття: вражають і храми Рахівщини

Головна страва гуцульської архітектурної кухні – біля в’їзду в селище Ясіня. На пагорбі за Тисою взимку можна побачити абриси симпатичною церковці, влітку ж її ховає листя. До храму – тільки пішки, від магазину “АВС” по навісному містку через річку. Ось він, другий претендент від Закарпаття на місце в списку ЮНЕСКО: мініатюрна п’ятизрубна Струківська (Вознесенська) церква (1824) з дзвіницею (1813 г.). Біля храму відкриваються чудові панорами Чорногірського хребта.

Ну а проводжати гостей Закарпатської області в сусіднє Прикарпаття буде прямо біля траси витончена Преображенська церква у Лазещині, перенесена сюди з Яблуниці по той бік гір в 1871 р.

(Переглядів: 695 )

Читати більше

“УПЦ – це я!” – флешмоб в мережі Фейсбук Менш ніж за добу майже дві тисячі користувачів мережі Фейсбук, які ідентифікують себе віруючими Української Православної Церкви, підтримали ідею розмі...
Святкування у день чотирнадцятої річниці прославлення апостола Закарпаття прп. Алексія Карпаторуського 21 жовтня у Свято-Миколаївська обитель с. Іза-Карповтлаш, де почивають всечесні мощі цього угодника Божого зустрічала багатьох священнослужителів та в...
В УЖГОРОДІ ЗІБРАЛИ «СИНАГОГИ СХІДНОЇ ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ 1782-1944» Відкрита за сприяння Генерального консульства Угорщини в м.Ужгород, Угорської єврейської культурної асоціації, за підтримки Міністерства зовнішньої ек...

Про автора

Залишіть коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов'язкові поля позначені *