Ворожнеча та розбрат залишаються зонами комфорту для українських Церков – о. Кирил (Говорун)

Ворожнеча та розбрат залишаються зонами комфорту для українських Церков – о. Кирил (Говорун)

 |   | 

ArticleImages_62242_HovorunТривають дискусії навколо публічної позиції Української Православної Церкви (в єдності з Московським Патріархатом), міжправославного конфлікту та зміни церковного середовища після конфлікту. Релігійна мапа України змінюється. Далеко не завжди ми не те що аналізуємо, а й навіть помічаємо останні тенденції. Саме тому ми скористались можливістю поспілкуватись з екс-спікером УПЦ (МП), старшим викладачем Стокгольмської школи теології і Національного університету “Києво-Могилянська Академія”, науковим співробітником Єльського і Колумбійського університетів (США), архимандритом Кирилом (Говоруном).

— Хотілося б поговорити стосовно політики УПЦ (МП), яку критикують протягом останніх двох років. Якими можуть бути наслідки і чи є достатньо виваженою позиція нейтралітету з боку духовенства?

— На мою думку, в УПЦ спостерігається певна тенденція до дистанціювання від суспільно-політичних процесів в Україні. Можливо, вона не бачить собі місця у цих процесах або не хоче його бачити. В будь-якому разі є дистанція, яка є ширшою і глибшою, аніж вона була до цього часу. Існує також проблема комунікації між Церквою та суспільством. Я не думаю, що цю ситуацію суспільство сприймає як проблему, тому що воно, на жаль, вже у значно меншій мірі розглядає УПЦ як важливий для себе інститут. Так само я не певен, що Церква бачить це становище як проблемне. Тобто ми маємо парадоксальну ситуацію. Комунікація між Церквою та суспільством дуже звузилась, але ані суспільство, ані Церква не сприймають це як трагедію. Хоча, на мою думку, це справді є проблема. І вона може бути вирішена лише після того, як обидві сторони – Церква і суспільство – усвідомлять її як проблему та вирішать відновлювати діалог один з одним.

— Яким чином можливо відновити цей діалог?

— Можливо, коли керівництво Церкви вирішить для себе, що діалог із суспільством все ж важливий, коли знову почне усвідомлювати втрату вірних як проблему. Боюся помилитися, але мені здається, що поки у рамках тенденції дистанціювання Церкви від суспільства відхід людей з парафій не сприймається як проблема. На зміну євангельському принципу пастиря, який залишає стадо заради однієї вівці, прийшов принцип малого стада, яке має бути вірним, але не обов’язково великим: якщо навіть нас дуже мало, то це все одно не проблема, бо та мала частина людей є вірна тим принципам, які ми вважаємо для себе важливими. Я думаю, що такий підхід не дуже співпадає з Євангелієм. Коли він буде переглянутий, це стане поштовхом до зміни ставлення Церкви до стосунків із суспільством. Це безумовно знайде позитивний відгук у суспільстві.

— Під час подій на Майдані висловлювалась думка про появу справжнього екуменізму, в дії. Проте після революції відбулась часткова втрата довіри до всіх релігійних інституцій. На Вашу думку, до чого це може призвести і чи знайде релігія в українському суспільстві нове місце?

архимандрит Кирил (Говорун)— Я повністю згоден з такою оцінкою. Безумовно, Майдан дав величезний поштовх для Церков у дії. Вони наблизились одна до одної як ніколи раніше. І в мене особисто були сподівання, що це справді призведе до нової якості відносин між Церквами. Що ми прийдемо до певної форми єдності у православ’ї. Але цього не відбулось, а відбулося повернення до ворожих відносин між Церквами, які існували ще на початку 90-х років. Частково ця риторика надихається російською пропагандою. Церкви виявились найбільш вразливими до цієї пропаганди. Чим пояснити цю вразливість? – Я не можу судити. Але мені здається, що це треба принаймні констатувати.

З самого початку розколу релігійні організації України будували свою ідентичність на відкиданні іншого, інших Церков. Таким чином вони формували для себе зони комфорту, коли їм зручно перебувати у холодній чи гарячій війні з іншими. Ворожнеча та розбрат як зони комфорту для Церков будувалися протягом періоду незалежності і нікуди не поділися. Зараз Церкви повертаються у ці зони – до своїх засадничих ідентичностей. Але це повернення зовсім не співпадає з прагненнями суспільства, тому що в суспільстві запит на єдність Церков лише зростає. Вважаю, що українське суспільство досі дуже релігійне і не стане секулярним найближчим часом. Однак Церкви не є точками єднання для нього. Я не хочу казати про конкретні приклади або про всі Церкви в єдиному визначенні, наголошувати на особливих ролях, але це певна загальна тенденція. Хоча, безумовно, є Церкви, чий внесок у єдність українського суспільства більш конструктивний та позитивний.

Думаю, що ця ситуація робить неминучим порушення статуса-кво між Церквами. Та конфігурація, що є між українськими Церквами наразі, не зможе зберегтися. Тому що вона збудована на піску зон комфорту, які насправді є зонами конфлікту. Не можна будувати комфорт для власної юрисдикції, роздмухуючи конфлікт з іншими. Це не тривала конструкція, і вона приречена на руйнацію. Тому, на мою думку, найближчим часом релігійна мапа України буде змінена. Якою вона буде – сказати дуже важко. На це впливатимуть як зовнішні, так і внутрішні чинники. Внутрішні – це нормалізація стану країни після війни, це консолідація суспільства — будемо на неї сподіватись. Хоча зараз знову відновився конфлікт між суспільством і владою, на щастя, суспільство є сильнішим. І я думаю, що сила громадянського суспільства буде здатна подолати цей конфлікт. Та ж сама сила призведе до консолідації Церков, тому що суспільство видасть новий мандат Церквам на єдність. Будуть й зовнішні чинники: стане слабкішою російська пропаганда, яка наразі дуже потужно працює для роздмухування конфлікту. Коли потік ненависті зменшиться, це вплине і на Церкви.

Ще один дуже важливий момент, який має відбутись – деолігархізація релігійного життя в Україні. Коли гроші можуть впливати на позицію Церков та їхню місію у суспільстві. Це ненормально! Це стосується і стратегії, й інформаційної політики Церков. На жаль, вони вибудовуються вздовж лінії, яка не збігається ані з інтересами суспільства, ані з інтересами більшості віруючих. Можливо, Церквам ще у більшій мірі, ніж суспільству, потрібна деолігархізація.

Ще один чинник – правовий. Часто питають: якою має бути роль держави в об’єднанні українських Церков? На мою думку, вона має бути одна – забезпечення рівності всіх перед законом. Держава не повинна втручатися у внутрішнє життя релігійних організацій, але повинна слідкувати, щоб вони і по відношенню до них усі виконували закон. Якщо церковні діячі порушують закон – чи це буде сепаратизм, чи економічні злочини, чи розпалювання насильства – вони всі однаково з іншими громадянами України мають відповідати по закону. Я думаю, що відновлення права у суспільстві також спричинить нормалізацію стосунків між Церквами, сприятиме розв’язанню конфліктів на релігійному ґрунті.

Є ще один момент дотичний до права. Стосунки між Церквами історично будувались на основі канонічного права. А з ним та сама ситуація у Церквах, що й у суспільстві: це вибіркове правосуддя, вибіркове застосування канонів, латиноамериканський принцип «милість моїм друзям, а ворогам – закон». Канонічне право у пострадянському контексті стало інструментом вирішення суто політичних питань. Цього не має бути.

— Ви згадали про запит суспільства на обєднання Церков. Протягом не одного року ведуться дискусії щодо створення Єдиної Помісної Церкви в Україні, у православному середовищі. Чи вважаєте Ви це можливим?

— Я не впевнений, що в Україні буде Єдина Помісна Церква, яка буде єдиною канонічною Церквою. Українське суспільство плюралістичне і усвідомило себе саме таким чином. Подібне явище існує в нас й у церковному житті. Багато соціологів релігії, що вивчають ситуацію в Україні, вважають створення тут Єдиної Помісної малоймовірним. Я не думаю, що навіть за умов сильної держави, яка поки слабка, і дай Боже щоб була слабшою за суспільство, об’єднання Церков буде можливим. Нормалізація ситуації в українському православ’ї буде передбачати значний елемент плюралістичності.

— Навіщо Московський Патріархат та Російська Православна Церква руйнує репутацію своєї частини в Україні?

— Мені інколи здається, що ця репутація не така вже й важлива для багатьох з тих, хто приймає рішення в РПЦ. Їм не так важливо, що про них думають в Україні, як важливим є ставлення до них з боку російських політичних еліт. Також вони роблять ставку не на комунікацію з українським суспільством або навіть вірянами УПЦ, а на “роботу” із проводом Церков в Україні, у тому числі через олігархів, які вважаються більш ефективним чинником впливу.

— На Вашу думку, чи варто очікувати певних революційних рішень від Всеправославного собору?

— Абсолютно ні. Цей собор збирається для того, щоб зібратись. Я інколи називаю це зібрання собором селфі – для того щоб зібратись, зробити фото і цим самим засвідчити, що ми можемо зустрічатись хоча б раз на 1500 років. Добре, якщо єпископи хоча б зберуться. Від цього собору не очікують якихось значущих рішень. Тому всі страхи, пов’язані з тим, що може бути завдана певна шкода Православ’ю, не мають жодного підґрунтя.

РІСУ

(Переглядів: 93 )

Читати більше

Дитячий релігійно-тематичний захід “Збудуємо Храм у своїй душі” до дня Собору Архістратига Михаїла 22 листопада 2015 року , з благословення єпископа Ужгородського і Закарпатського УПЦ КП Варсонофія ( Руднік ) в Храмі Свято-Рождества Богородиці с.Пил...
Паломницька поїздка учнів недільної школи храму с. Велятино 23 липня 2016 року пройшла паломницька поїздка учнів недільної школи, їх батьків та парафіян Свято–Іллінського храму с. Велятино Хустського благочиння...
Представники Карпатської єпархії УАПЦ до дня Святого Миколая з подарунками відвідали амбулаторію в с. Минай Ужгородського району... 16 грудня 2016 року, з благословення Преосвященійшого Віктора (Бедь), єпископа Мукачівського і Карпатського, керуючого Карпатською та Тернопільською є...

Про автора

Залишіть коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов'язкові поля позначені *