Архімандрит Василій (Пронін): людина-загадка, праці якої є незвичним посилом з минулого в майбутнє

Архімандрит Василій (Пронін): людина-загадка, праці якої є незвичним посилом з минулого в майбутнє

 |   | 

Особливе місце в історії Закарпаття займає ім’я архімандрита Василія (Проніна) (08.09.1911-† 05.01.1997) – глибокого дослідника і в той же час справжнього аскета і знаменитого духівника. Його богословсько-історична наукова спадщина змушує замислитися над історичним минулим нашого краю. І тому кожен дослідник Православ’я за Карпатами у XX столітті не може обійти увагою цю унікальну, багатогранну особу. 15 серпня, в день пам`яті блж. Василія, Христа ради юродивого, чудотворця (1557), в достопам`ятного архімандрита Василія (Проніна) – День Ангела…

Життєвий шлях та церковне служіння архімандрита Василія (Проніна(08.09.1911 – †05.01.1997)

Архімандрит Василій (Пронін) (08.09.1911 - †05.01.1997)
Архімандрит Василій (Пронін) (08.09.1911 – †05.01.1997)

В історії Православної Церкви на Закарпатті у ХХ столітті залишили помітний слід багато видатних діячів. Серед них є такі відомі архіпастирі, подвижники благочестя, вчені і суспільні діячі, як преподобні Іустин (Попович)[1], Алексій (Кабалюк)[2], Іов (Кундря)[3], митрополити Євлогій (Георгіївський)[4], Веніамін (Федченков)[5], Дорофей (Філіп)[6], архієпископ Аверкій (Таушев)[7], професор Георгій Геровський[8], академік М. Ф. Мурянов[9] і багато інших. Кожен з них, в свій історичний час, залишив незгладимий слід в історії цього краю.

Особливе місце в історії Закарпаття займає ім’я архімандрита Василія (Проніна) (08.09.1911-† 05.01.1997) – глибокого дослідника і в той же час справжнього аскета і знаменитого духівника. Його богословсько-історична наукова спадщина змушує замислитися над історичним минулим нашого краю. І тому кожен дослідник Православ’я за Карпатами у XX столітті не може обійти увагою цю унікальну, багатогранну особу.

Милість Божа безмежна, адже отець Василій, не дивлячись на запрошення ще восени 1939 року відомого митрополита Східно-Американського і Нью-Йоркського, голови Архієрейського Собору і Синоду, першоієрарха Руської Православної Церкви закордоном (РПЦЗ) Анастасія (Грибановського)[10](1873-1965), через графа Граббе[11] перейти до Південної Америки, а згодом до Палестини – залишається на Закарпатті[12].

Життєвий шлях майбутнього духівника Мукачівського Свято-Миколаївського монастиря архімандрита Василія (у миру Володимира Васильовича Проніна) почався в місті Києві, де він народився 8 вересня 1911 року[13]. За своїм походженням він належав до древнього дворянського[14] руського роду Проніних[15].

Дитинство Володимира проходилов загальній колії його однолітків. Виключенням в характері Володимира в ті роки була якась вже доросла покірність батькам, глибоке благочестя, любов до храму Божого, що звичайно було заслугою його благочестивих батьків Василя та Іраїди.

У 1917 році після більшовицького перевороту багато вірних Богові і батьківщині синів і дочок були вимушені покинути свої будинки. Серед таких виявилася і сім’я Проніних, яка емігрувала спочатку до Молдови (тоді це була територія Румунії), а потім до Сербії[16].

В 1919-1921 роках у місті Кишиневі[17] навчається у початковій школі, а в 1921-1929 роках в тому ж місті вчиться у руській гімназії[18].

Жадання Бога і прагнення до пізнання істини привели випускника гімназії спочатку в духовну семінарію, а потім і в Белградський університет на богословський факультет.

З благословення батьків у 1929 році Володимир поступає в православну семінарію на честь святого апостола і євангеліста Іоана Богослова в місті Бітоль (Охридська єпархія, сьогодні це територія Республіки Македонії – О.М.). Поступити в Бітольську семінарію у той час було важко, оскільки з тисячі кандидатів приймалися лише близько ста, а тому вступні іспити були дуже складними. Володимир ці іспити склав позитивно, і так само вчився на всіх курсах.

Зі щоденника Володимира знаємо, що під час навчання як в гімназії, так і семінарії студент Володимир Пронін просто жив у бібліотеці. Його цікавило безліч речей, на які він завжди шукав відповіді. Дуже любив літературу, філософію, археологію, історію, лінгвістику. Його улюбленими письменниками були С.М. Тургенєв, Ф.М. Достоєвський, М.Ю. Лермонтов, А.П. Чехов, С.А. Єсенін.

Окрім свого головного послуху – навчання, молодий студент осягає і ази духовного життя, активно спілкується з багатьма святителями Руської і Сербської Православних Церков. У важкі для Церкви часи в духовній семінарії Бітоля навчалися також вихідці із Закарпаття, які після навчання поверталися додому, і служили Церкві Христовою на своїй батьківщині.

Саме тут семінарист Володимир вперше у своєму житті зустрічається з багатьма майбутніми святими: преподобним Іустином (Поповичем) (07.04.1894-07.04.1979), який з грудня 1930 по січень 1932 рр. знаходився в місіонерській поїздці в Підкарпатській Русі, а з 1932 по 1934 рік був професором Бітольської семінарії; святителем Миколаєм (Велеміровичем)[19] (23.12.1880-18.03.1956), а також з відомим святителем Православної Церкви, тоді ще ієромонахом Іоаном (Максимовичем)[20](04.06.1896-19.06.1966).

Безліч відомих професорів, доцентів вчили і наставляли тоді молодих богословів у семінарії, але найзначнішим наставником і вихователем був отець Іоан, який викладав у той час в семінарії і був її ректором. Тверда віра і подвижницьке життя отця Іоана стали хлопцю прикладом для наслідування. Саме його Володимир попросив бути духовним наставником. Майбутній святитель, побачив добре серце хлопця і теж виявив прихильність до нього. І хоча в 1934 році отця Іоана возводять в сан єпископа, і він виїжджає до далекого Шанхаю, сердечне спілкування між ними продовжувалося до самої смерті святителя, тепер уже в письмовій формі[21]. У архіві Мукачівської єпархії збереглося унікальне і глибоке за своїм духовним змістом листування між святителем Іоаном і тоді ще ієромонахом Василієм (Проніним)[22].

Згодом отець Василій багато разів згадував владику Іоанна у своїх бесідах з духовними чадами, яким ставив у приклад його подвижництво та аскетичний досвід.

Одного дня в своєму щоденнику отець Василій записав: «Когда я начинал думать о христианстве, о вере, то вспоминал епископа Иоанна. […] Владыка Иоанн мне дорог, как дорога мне жизнь, ибо я живу и дышу и существую по его молитвам. От него я видел любовь и веру, и эта вера дала мне силу жизни»[23].

Відповідно до архівних матеріалів богословського факультету Белградського державного університету (далі– БДУ) семінарист Володимир Пронін з 1 листопада 1931 по 1937 рік з успіхом продовжує своє навчання в указаному закладі[24].

Дякуючи нововиявленим архівним матеріалам факультетустало відомо, що весь період навчання на богословському факультеті Володимир був під заступництвом і піклуванням Архієрейського Синоду Сербської Православної Церкви (далі –СПЦ), а також що він закінчив своє навчання як стипендіат Синоду СПЦ[25].

Завдяки дивом збереженій особовій справі студента богословського факультета Володимира Проніна сьогодні ми маємо унікальну можливість в деталях, буквально по семестрах, простежити дні і роки його перебування в стінах БДУ. Разом з тим перед нами відкриваються деякі нові деталі і його особистого життя.

Зокрема відомо, що під час навчання Володимир, наприклад з першого семестру (01.10.1931 р.) позимовий, третій семестр (01.10.1932 р.) проживав у м. Белграді по вул. Косанчічев Венац, буд. 14. Починаючи із зимового семестру (1.10.1932 р.) проживав у м. Белграді по вул. Капітана Мішіна, буд. 9. З літнього семестру (1.03.1932 р.) адресайого проживання знову змінюється. Одночасно в документах згадується і вул. Фруткотарска, буд.14 і знову вул. Косанчічев Венац, буд. 14[26].

Згідно з письмовим проханням, студента 4 курсу богословського факультету Володимира Проніна на ім’я Сербського Патріарха, Святійшого Варнави (Росича), Володимиру благословляється провести літні канікули 1934 року в відомому сербському монастирі Студеніца[27], про який він згодом напише окрему статтю в журналі Московської патріархії[28].

Після завершення навчання молодий богослов був направлений проповідником Слова Божого в Мукачівсько-Пряшівськую православну єпархію, яка у той час була в юрисдикції СПЦ.

Про свої перші враження від зустрічі із Закарпаттям він писав: «Будучи еще студентом на богословском факультете Белградского университета я заинтересовался Карпатской Русью. Тогда она мне казалась западной страной, о которой так мало было известно. Там же учились несколько студентов из Закарпатья. Кроме того, некоторые из карпаторусских деятелей проживали тогда в Белграде и интересовались учащимися из Бессарабии, которых было несколько и которые были туда направлены от русского меньшинства. Но после окончания школы никто из нас не мог вернутся в Бессарабию для церковной работы; меньшинство придерживалось старого стиля, а официально там был новый календарь.

В конце 1938 года мне представилась возможность поехать на Карпаты. В неспокойное время, в середине ноября прибыл я в Мукачево и в течении 17 лет, безвыездно (кроме 2 месяцев пребывания в Почаевской Лавре в 1949 году) прожил на Закарпатье. Неизгладимо впечатление, когда после обычной городской обстановки приходилось видеть перед собой закарпатские деревянные церкви, хижины, видеть людей в народной одежде, слышать закарпатский говор. Возникает непосредственное ощущение древности славянских поселений на Карпатах. Это другой мир, мир наших летописей; точно въезжаешь в до Петровскую, до Пушкинскую Русь»[29].

Після двох років перебування в межах Мукачівської єпархії майбутній подвижник, наслідуючи приклад святого життя свого наставника і духівника, приймає рішення про прийняття чернецтва. Поза сумнівом, саме особа владики Іоанна, його життя, проповіді і листи, будять в душі Володимира бажання служити Богові в чернецтві.

Єпископ Володимир (Раїч) з монахинями та духовенством Свято-Успенського жіночого монастиря в с. Домбоки. Крайній зправа в першому ряді ієромонах Василій (Пронін), 1939 р.
Єпископ Володимир (Раїч) з монахинями та духовенством Свято-Успенського жіночого монастиря в с. Домбоки. Крайній зправа в першому ряді ієромонах Василій (Пронін), 1939 р.

11 березня 1939 року преосвященнійший Володимир (Раїч)[30] (1938-1945), єпископ Мукачівсько-Пряшівський в Крестовому храмі Архієрейського будинку в місті Мукачеві, постригає Володимира в малу схиму, з ім’ям Василій, на честь блаженного Василія Христа ради юродивого, Московського чудотворця[31]. Через день після чернечого постригу в тому ж храмі і той же єпископ здійснює над ченцем Василієм дияконську хіротонію. 25 червня того ж року в Покровському храмі села Ракошино, ієродиякон Василій був рукопокладений в сан ієромонаха[32].

Вітаючи ієромонаха Василія з прийняттям чернецтва та ієрейською хіротонією, єпископ Шанхайський Іоан (Максимович) писав у листі:«Возлюбленный о Господе отец Василий! Поздравляю Вас прежде всего с принятием иночества и священства, а также с имеющим быть через два дня Днем Вашего Небесного Покровителя. От души порадовался я, получив Ваше письмо. […] Приняв иночество и став на службу Церкви в многострадальном русском крае, Вы пошли правым путем и полезным Вам и другим. Конечно будут у Вас и уже были искушения ибо сказано: «Сын мой! Если ты приступаешь служить Господу Богу, то приготовь душу твою к искушению» (Сир. 2, 1), сказано Премудрым. Искушения неизбежны в иноческой жизни. Диавол особенно вооружается против тех, кто борется с ним и уходит из его власти. Искушения бывают различные – от своих собственных пороков и слабостей, которые искореняются не легко, от разных неудач, от отношений (с) окружающими. Особенно тяжело бывает, если чувствуется несправедливость от тех, от кого ожидаешь поддержки и надеешься в них искать опору. […] Все люди в каком бы они состоянии не находились, все же люди и также подвержены искушениям.

Тяжело очень бывает и когда видишь неудачу искренних трудов и получаешь огорчения от тех, от коих надеешься иметь радость (2 Кор. 2, 3). В таких обстоятельствах (старайтесь – О.М.) прибегнуть к Самому Богу, горячо излив Ему свою душу. Притом лучше не молится правило об удалении скорби, а молится о тех, от кого она пришла. Господь быстро приходит на помощь тогда, меняются обстоятельства или вливается сила Божья, укрепляется наш дух и духовная сила (в– О.М.) дальнейшей работе. Вообще молитва главное оружие инока и священника, да и всякому она необходима. 31 июля 1939 года»[33].

З 25 червня 1939 року отець Василій був призначений настоятелем Свято-Архангело-Михайлівського храму в м. Мукачево[34].

У серпні 1939 року отець Василій був направлений для пастирського служіння другим священиком в село Бедевля Тячівського округу. В той же час він був зарахований в братію чоловічого монастиря на честь святого Іоана Предтечі. Окрім служіння біля престолу Божого, молодий ієромонах викладав у восьмикласній народній школі Закон Божий[35].

Після коротких перебувань на приходах Мукачівської єпархії, у квітні 1940 року ієромонах Василій був переведений для пастирського служіння у Свято-Покровський храм-пам’ятник руським воїнам міста Ужгорода. 27 травня того ж року був призначений настоятелем вказаного храму[36].

Під час свого служіння в містах Мукачеві і Ужгороді отець Василій безпосередньо служив і спілкувався з відомим церковним діячем ієромонахом Аверкієм (Таушевим) (01.11.1906-13.03.1976), який в 1931 році переїхав у Підкарпатську Русь із Болгарії.

Маючи потребу в духовному керівництві і пораді, ієромонах Василій постійно підтримував зв’язок з єпископом Шанхайським Іоанном (Максимовичем), який завжди живо цікавився положенням церковних справ у Підкарпатській Русі.

15 лютого 1941 року отець Василій одержує черговий лист від єпископа Іоанна з такими рядками: «Дорогой отец Василий! Давно получил Вашу открытку, но за разными делами все откладывал писание ответа, хотя и имел открытку почти все время перед глазами. […] Да поможет Вам Господь и дальше трудиться в Его Святое Имя и принесет пользу душам тех, которые будут вверены Вашему попечению.

Не ослабевайте духом, если будут трудности. «Претерпевый же до конца, той спасен будет» (Мф. 10, 22) и в нынешнее время без искушений не хороший пастырь. Борьба против веры идет везде. Да подаст Вам Господь успех в Вашей работе. Карпаторусский край столетиями хранил веру и народность, несмотря на все попытки заменить их другими. Он был всегда и останется близким моему сердцу и любовь великая своих учеников, которых подготавливал на служение Церкви. Передайте пожелания прочим,кого из них увидите. Я буду очень рад, если переведете на русский и издадите мое «Слово о Молитве». Очень Вас прошу прислать тогда и мне несколько экземпляров. Как внутренне живете и спасаетесь? Господь да наставляет и да поможет Вам! Да будет на Вас Божие благословение. С любовью Иоанн, епископ Шанхайский»[37].

У тому ж році 15 квітня владика Іоанн написав ще один лист, в якому привітав отця Василія зі святом Пасхи, коротко описав своє положення і цікавився церковними справами в Карпатській Русі.

«Христос Воскресе! Дорогой отец Василий. Благодарю Вас за поздравление со Светлым Праздником. Очень был рад получить от Вас весть, а также вид храмов. […] Рад был некоторое время назад получить письмо от о. Василия Гречки. Большую мне радость доставило известие об избрании во епископы о. Феофана Сабова. Рукоположен ли он уже, где и когда? Рад за епархию и за своего хорошего ученика. Вспоминаю всех своих учеников – карпаторусов и душою пребываю с ними. Да даст Господь Вам и всем им поработать для края, где русский народ так нуждается в пастырях с пользой для святой Церкви и нашей Родины. Вы спрашивали меня об издании моего (слова) о молитве в русском переводе. Очень буду рад, если удастся Вам его издать. Беспокоюсь очень за своих учеников в других странах, а также о всех, кого только знаю. […] Крепитесь, не падайте духом, если когда бывает тяжело уповайте на Воскресшего Христа, всегда служите Ему. Господь да благословит и хранит Вас! С любовью Иоанн, епископ Шанхайский»[38].

У Покровському храмі батюшка трудився десять років. Багато що можна написати про цей період служіння отця Василія, але, напевно, найголовнішим свідоцтвом про його діяльність є багаточисельні записи про Таїнства Хрещення, Вінчання в метричних книгах Покровського храму. Тут відкрилося велике поле для його педагогічної і місіонерської діяльності. Відомо, що під час Другої світової війни ієромонах Василій був вчителем Закону Божого в одній із гімназійУжгорода[39], а в 1946-1947 рр. він викладав на Пастирських курсах, відкритих по благословенню владики Нестора. До 1956 року отець Василій також був екзаменатором для тих, хто бажав прийняти священний сан[40].

У своїй місіонерськійдіяльності батюшка постійно звертався за порадами до свогодухівника. В одному з листів ієромонаху Василію, владика Іоанн писав: «Ваше письмо получил уже давно, да все как то откладывал ответ. Здесь бурхлит многомятежная жизнь, приходится все время быть готовым, отвечать на людские духовные нужды и запросы. […] Вот по той же причине я Вам не ответил до сих пор. […] Деятельность здесь весьма разнообразная. Русские учреждения в большинстве работають подь (сенями – О.М.) Церкви. Так что часто приходится бывать или принимать дела то одного, то другого. Весьма значительное внимание также нужно уделять воспитанию детей в русских школах и приютах. Приюты для сирот и бедных детей находятся под моим непосредственным руководством. Благодаря тому, без дела никогда не приходится бывать, но нужно сказать, что русское дело здесь более живое и действительно нужное, чем в Белграде. […]

Очень бы я хотел подробнее знать, что у Вас делается. Карпатский край мне очень близок, как древний русский край, а также и моим ученикам, которых порядочно (теперь – О.М.) на приходах и других церковных послушаниях. Очень буду также доволен, получить весть о Вас самих. С радостью буду стараться быть Вам полезным, если будет нужным. Не стесняйтесь задавать мне вопросы, которые у Вас появятся. […] Господь да укрепит Вас на пути священноинока и да благословит Вас! Искренне располагающий на Вас, Иоанн епископ Шанхайский»[41].

Важливо відзначити, що в роки війни отець Василій також брав активну участь в діяльності Міжнародного комітету Червоного Хреста. Він очолював Угорський Червоний Хрест в місті Ужгороді. Завдяки і його старанням в кінці літа 1944-го були врятовані евакуйовані «діти війни», частина яких проживала при Успенському жіночому монастирі в селі Домбоки[42].

Це були часи важкого матеріального становища. За спогадами духовних чад отця Василія в ті роки «його ліжком була підлога, подушкою була для нього своя рука, столом, на якому він їв, було ліжко і простирадлом – газета, коли він пухнув з голоду».

Після закінчення війни в Покровському храмі був відслужений подячний молебень «про перемогу і мир»[43]. За старанні труди і самовіддане служіння Церкві і людям до свята Пасхи 1946 року ієромонах Василій був нагороджений «правом носіння ігуменського чотирьохкінцевого золотого наперсного хреста»[44]. А через рік (25 квітня 1947 року) за Божественною Літургією в Хрестовому храмі архієрейського будинку в Мукачеві на підставі наказу Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія I єпископ Мукачівський і Ужгородський Нестор зводить ієромонаха Василія в сан ігумена[45].

Відомо, що згідно списку духовенства, який був підготовлений і відправлений єпископом Нестором 29 березня 1947 року, уповноваженому Ради у справах Православної Церкви при Раді Міністрів СРСР по Закарпатській області П.В. Лінтуру, отець Василій був нагороджений «Медаллю за доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.»[46].

Великі подвижницькі труди для утвердження Православ’я в регіоні під час перебування отця Василія у Свято-Покровському храмі народили велику любов до нього і до храму простих віруючих людей.

Яскравим епізодом, що демонструє шану і любов прихожан до подвижника, є історія, коли єпископ Мукачівський і Ужгородський Іларіон (Кочергин)[47](17.03.1950-05.09.1956) хотів перевести ігумена Василія з Ужгорода в інше місце служіння. Прихожани Свято-Покровського храму, почувши про цю звістку, відразу написали владиці сповнений любов’ю до батюшки лист.

Серед іншого, в листі написане наступне: «Преосвященный Владыко! […] Отец Василий много лет жил при этом храме, жил в период полного забвения всеми этого святого места, и терпел крайние лишения. Известно, например, что до прихода сюда русских отец Василий попадал в больницу за полным отсутствием средств к существованию и врачи, осуждая, говорили, что русский священник болеет и опух от голода. И он по своей скромности и тихости жил не бросая места свого служения, терпеливо перенося невзгоды. И было в тот период часто так, что он совершал Богослужение в абсолютно пустом храме даже без единого человека молящихся. […] Отец Василий, как человек с чистым сердцем добродушно все переносил, полагая, что при честной жизни и честных побуждениях ничего злого не случится. […] Это честный человек с чистым серцем и жизнью достойной подражания по моральной чистоте. В сущности это большой ребенок.[…] Храм Покрова Пресвятыя Богородицы, где отец Василий провел больше 15 лет – стал его домом. […] Преосвященный Владыко! Во имя восстановления справедливости верните отца Василия в его дом. Здесь прихожане ценили и уважали его, как достойного человека высокой и чистой жизни и с простым и незлобивым сердцем. Русским он еще близок и за то, что строго хранит обычаи Русской Православной Церкви без отступлений»[48].

24 червня 1950 року наказом єпископа Іларіона ігумен Василій був звільнений від настоятельства в Покровському храмі міста Ужгорода і призначений духівником Свято-Успенського жіночого монастиря в селі Домбоки Мукачівського району. Тут, недивлячись на коротке перебування, він пише відомий акафіст преподобному Мойсею Угріну[49].

18 грудня 1950 року ігумен Василій був переведений в Мукачівський Миколаївський жіночий монастир. Про це говорилося в наказі єпископа Іларіона від 30 червня 1951 року, де повідомлялося, що ігумен Василій (Пронін) був звільнений з посади духівника Успенського жіночого монастиря в селі Домбоки і призначений на посаду бібліотекаря і завідуючого художньою студією Миколаївського жіночого монастиря в місті Мукачеві[50].

Саме тут, в одному з небагатьох монастирів Закарпаття, незакритому в роки хрущовських гонінь, отець Василій прожив другу половину свого життя. Саме тут судилося йому стати «старцем» – людиною, до якої стікалися за порадою і допомогою. В епоху духовного голоду його проповідь ставала «хлібом насущним» для тисячі людей.

За час свого перебування на посаді бібліотекаря Миколаївського жіночого монастиря ігумен Василій упорядковує величезну монастирську бібліотеку, і в той же час, активно працює над своєю науковою працею по історії Мукачівської єпархії. Всього за три роки він пише свою працю і успішно захищає її в стінах Московської духовної академії[51].

Приступаючи до написання цієї праці і досліджуючи джерела по історії Мукачівської єпархії, в своєму щоденнику батюшка відзначив наступне: «С конца 1950 г., проживая в Мукачевском монастыре на Чернецкой горе и работая в библиотеке, мне представилась возможность ближе и подробнее ознакомится с литературой по истории Закарпатской Церкви, результатом чего и явилась «История Мукачевской Епархии с древнейших времен до первой мировой войны 1914 г.».

В самом Мукачевском монастыре, который столько столетий является средоточием духовной жизни епархии, где подвизались в течении многих столетий множество иноков, где хранятся древние портреты, рукописи и книги, монастыре,где велась летопись и была уже в XVIIв. школа, с которым связано там много церковно-исторических воспоминаний, – у всякого, кто только в какой либо степени способен открывать свою душу влияниям минувшего, – невольно возникает интерес к церковной истории. […]Первые впечатления это то, что книг о Закарпатье немного. В действительности, их оказывается все больше и больше, хотя многие из них являются библиографической редкостью. Но сколь разнообразно освещение в этих книгах! Будто авторы специально отыскивают все новые и новые точки зрения. Впрочем, это понятно, если учесть все разнообразие эпох и людей. Но кроме книг, особый интерес представляют архивные материалы, летописи, рукописи, древние храмы, иконы, и т.п. предметы церковной утвари, археологические находки; а также вспомогательные дисциплины и наконец сам обряд, благодаря которому дошла до сего дня сама вера, как она проявляется ныне. Большое значение имеет язык, т.е. форма словесного выражения религиозных понятий»[52].

З його особової справи відомо, що 21 жовтня 1954 року ігумен Василій пише прохання на ім’я ректора Московської духовної академії (МДА) професора протоієрея Костянтина Ружицького на предмет захисту в стінах школи своєї дисертації. Вже 2 листопада 1955 року постановою Вченої Ради МДА було прийнято рішення ігумену Василію «терміново представити в Раду Академії два екземпляри дисертації». Повідомлення про це було прислане в листі від 16 листопада 1955 року ректором МДА.

У червні 1956 року отець Василій їде до Тройце-Сергієвої Лаври в стіни МДА. Через два роки, в 1958 році, за дисертацію «История Мукачевской епархии (з древнейших времен до Первой Мировой войны1914 г.)» Вченою Радою МДА йому був присвоєний вчений ступінь кандидата богослов’я[53].

З 1950-х років отець Василій починає публікуватися в церковній періодиці. Так в грудні 1950 року в «Журналі Московської Патріархії» з’явилася його перша публікація -некролог «Кончина игумении Февронии»[54], з тих пір він стає постійним автором цього журналу[55]. Його статті з’являються і в журналі «Православній вісник», який тоді виходив у Львові, а також в періодичних виданнях Чехословацької Православної Церкви. У збірниках «Православная Мысль» і «Ежегодник Православной Церкви в Чехословакии» друкуються його статті: «Протоигумен Иоаникий Базилович (1742-1821)»[56], «Закарпатское Евангелие 1401 года»[57], «Где был напечатан Урбариум?»[58], «К истории Мукачевского монастиря»[59], «К истории Угольського монастыря»[60]. В журналі«Православний вісник» з1956 рокузявилися наступні публікаціїотцяВасилія: «Ієромонах Василій (Діус)»[61], «Зустріч і перше Богослужіння Преосвященного Варлама, єпископа Мукачівського і Ужгородського в кафедральному соборі м. Мукачева»[62], «Празник Успення ПресвятоїБогородиці у Свято-Миколаївському монастирі в Мукачеві»[63], «Преподобний Серафим Саровський (до 200-ліття з дня народження)»[64], «Престольне свято в Мукачівському монастирі»[65], «До шістсотріччя Мукачівського монастиря»[66].Цей список можна продовжити.

1960-і роки були непростим для Церкви часом. Проте, як сказано в Священному Писанні, «идежеумножится грех,тамопреизобилуетблагодать»(Рим 5, 20). Саме у ці важкі часи Господь дарував Православній Церкві в Закарпатті великих подвижників благочестя, які своїм прикладом і проповіддю укріплювали віру і дух в людських серцях. Досить пригадати сьогодні вже канонізованого архімандрита Іова (Кундрю)[67], архімандрита Веніаміна (Керечаніна)[68], архімандрита Вікентія (Ороса)[69], архімандрита Дорімедонта (Андрішко)[70]і його дядька Савву[71], архімандрита Боголіпа (Церковника)[72], ігумена Киріака (Росоху)[73], ігуменю Параскеву (Прокоп)[74]та ін. Їх імена золотими літерами вписані в літописи Мукачівської єпархії.

Саме в цей час подвизався в Миколаївському монастирі в Мукачеві і архімандрит Василій. Йому судилося в своєму житті спілкуватися з багатьма сповідниками і подвижниками. У епоху підйому чернечого життя на Закарпатті сюди приїжджали через різні обставини багато монахів, імена яких добре відомі всьому православному світу. До прикладу, у 1960-і роки в Мукачівському монастирі трудилися і подвизалися архімандрит Тихон (Агріков)[75], архімандрит (згодом – єпископ) Полікарп (Приймак)[76]і інші відомі церковні діячі.

Архімандрит Василій був людиною високоосвіченою. Він володів чотирнадцятьма мовами. Досконало володів латинською і грецькою, читав і розмовляв на англійській, французькій, німецькій, словацькій, угорській, румунській, сербській та інших мовах. У його бібліотеці було навіть Євангеліє на узбецькій мові.

Серед безлічі його науково-богословських робіт є праці, як природничо-наукові, так і богословські. Досить переглянути вищеперераховані, хоча були й інші роботи і статті[77]. Всі вони яскраво ілюструють його глибокі інтереси та ерудицію. Свої останні статті, знемагаючи від хвороби, старець писав буквально лежачи на ліжку. У 1994 і 1995 роках в журналі «Карпатський Край» виходять дві його останні публікації – «Гравитация и ее формы: универсальный закон и синтез»[78] і«Языком двух царств»[79].

Широта поглядів і глибина пізнань отця Василія без сумніву випереджували свій час. Наведемо лише один приклад. У своїй статті, присвяченій законам гравітації (1994 року), отець Василій писав: «Возможно ли создать такой ускоритель или другой аппарат, в котором микрочастицы (протоны, электроны, нейтроны и др.) вновь перейдут в протогравитационное состояние и будут концентрированы в протогравитационную энергию? Это было бы одним из самых больших физических успехов как для объяснения мира, так и для практических целей»[80].Це був 1994 рік! Тільки в 2008 році група європейських вчених запустила перший у світі колайдердля прискорення атомних часток, щоб зробити спробу відтворити атомний вибух, в результаті якого, як їм здається, виник всесвіт. Таких прикладів масштабного мислення отця Василія безліч.

Про глибину його наукових інтересів свідчить і той факт, що він був близько знайомий з академіком Академії наук СРСР М. Ф. Мурьяновим. Останній, на прохання батька Василія, кілька разів присилав йому свої наукові праці з власним підписом: «Его высокопреподобию, дорогому отцу архимандриту Василию Пронину»[81]. Його спілкування з професором Г. Геровським, відомим карпатознавцем Пряшівського університету О. М. Рудловчак і іншими вченими завжди дивували і ніколи не були секретом і таємницею. Безліч письменників, художників, вчених приїжджали до батюшки, і зі всіма він знаходив спільну мову. Серед останніх були В. Пагиря, П. Мідянка, М. Дочинець, П. Сова, М. Алмаший, Е. Балагурі та інші. У нього в келії знаходився маленький музей, де зберігалися унікальні речі, пов’язані з його науковими інтересами.

Отець Василій дуже любив церковне мистецтво і живопис. Він сам писав ікони. У Мукачівському монастирі раніше існувала майстерня, де він вчив черниць писати ікони. Його руці належать ікони святителя Миколая і святого Іоанна Предтечі, які сьогодні знаходяться в іконостасі Свято-Миколаївського храму в Мукачівському монастирі. У тому ж храмі зліва на стіні висить ікона Божої Матері, іменована Проніним Закарпатська. У корпусі монастиря зберігається написана ним картина «Явление ангела на реке Латорице князю Феодору Корятовичу». У Свідницькому музеї (Словаччина) знаходиться портрет Олександра Духновича роботи отця Василія. Зберігся також портрет Івана Раковського його роботи.

Крім усього іншого, отець Василій складав богослужбові тексти. Багато тропарів, кондаків святим угодникам належать його перу.

Не дивлячись на таку ступінь вченості, дар письменника і проповідника, батюшка був людиною великого смирення. Більш за все він любив мовчати, говорив лише те, що необхідне. Його одне слово замінювало цілу відповідь. Батюшка завжди був спокійним, ввічливим, ласкавим. Нікому ніколи не докоряв, не ображав. Всім говорив на «Ви».

Багато людей відвідувало Мукачівський монастир, аби поспілкуватися з отцем Василієм.

За свої труди, згідно резолюції (№ 456) від 16 березня 1955 року «до свята Пасхи» 1955 року, по благословенню Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія I, єпископом Мукачівським і Ужгородським Іларіоном ігумен Василій був нагороджений палицею. Через три роки, 15 квітня 1958 року архієпископом Мукачівським і Ужгородським Варлаамом (Борисевичем) (05.09.1956-05.07.1961) у Миколаївському храмі Мукачівського жіночого монастиря ігумен Василій був возведений в сан архімандрита[82].

Архімандрит Василій був подвижником, який завдяки своїй вірі і добрим справам наблизився до ідеалу святості, і цей ідеал, подібно до світильника, поставленого на свічнику, був в його особі явлений кільком поколінням православних християн. За свою чистоту і смирення архімандрит Василій 21 лютого 1962 року наказом єпископа Мукачівського і Ужгородського Миколая (Кутепова) (10.09.1961-09.10.1963) був призначений на почесну посаду єпархіального духівника.

Якщо декількома словами охарактеризувати суть духовної постаті отця Василія, то цими словами можуть бути чистота серця, радість духу, мир душі. Його серце було переповнене любов’ю до людей, і він з такою щедрістю дарував цю любов кожному, хто приходив до нього, що самі скам’янілі серця пом’якшувалися під впливом цієї любові.

Окрім безпосереднього духівництва отець Василій ніс і інші єпархіальні послухи. Так, згідно розпорядження № 31 від 13 червня 1963 року єпископа Мукачівського і Ужгородського Миколая була створена «Комісія з перевірки документів псаломщиків», до складу якої входили архімандрит Василій (Пронін), протоієрей Степан Копік і протоієрей Микола Пуза[83].

4 січня 1964 року архімандрит Василій по благословенню єпископа Мукачівського і Ужгородського Боголіпа (Анцуха) (09.10.1963-05.02.1965) був призначений духівником Миколаївського Мукачівського жіночого монастиря. За старанні труди 22 травня 1966 року Святійший Патріарх Алексій I удостоїв архімандрита Василя Патріаршої грамоти, яку отцю Василію вручив під час богослужіння в Свято-Миколаївському храмі Мукачівського жіночого монастиря архієпископ Григорій[84].

Про пастирські труди отця Василія говорять не лише відроджені вірою людські серця, але і характеристики, які були написані на його ім’я правлячими архієреями Мукачівської Православної єпархії.

Так в характеристиці, виданій ігуменові Василію (Проніну) 8 березня 1955 року, єпископ Мукачівський і Ужгородський Іларіон (Кочергін) написав: «Игумен Василий (в миру Пронин Владимир Васильевич) единственный из монашествующих Мукачево-Ужгородской епархии, окончивший высшее богословское образование. Занимая должность библиотекаря в Росвиговском женском монастыре, он сведущ и в иконописи и сам прилично пишет иконы. Как таковой, не перестает работать над собой и развивать свои познания. Он приносит большую пользу Росвиговскому монастырю, обучая одаренных инокинь иконописи. Как монах, он отличается смирением, молитвенностью и послушанием»[85].

А архієпископ Григорій в характеристиках, даних отцю Василію, писав: «Архимандрит Василий (Пронин Владимир Васильевич) духовник Свято-Николаевского женского монастыря в городе Мукачево-Росвигово, человек высокой нравственности, безукоризненно чистой жизни. Исключительно любит научную работу — в плоскости истории и археологии. Его труды обильны, некоторые из них напечатаны в церковных печатных органах. Пользуется глубоким уважением как духовенства, так и верующих»[86].

У 1974 році по благословенню Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Пімена (Ізвекова) (1971-1990) архімандрит Василій був удостоєний права служіння Божественної Літургії з відкритими Царськими Воротами до Херувимської пісні[87].

За час свого перебування в Мукачівському жіночому монастирі отець Василій, будучи духівником не лише монастиря, але і Мукачівського благочиння, а також єпархії, приймав ставленицькі сповіді перед висвячуванням в сан диякона і священика. Про це свідчать багаточисленні направлення, якими по благословенню правлячих архієреїв Мукачівської єпархії ставленики прямували на сповідь перед хіротонією до архімандрита Василія. Крім того, по благословеннюправлячого архієрея, ставленникипрямували в Свято-Миколаївський жіночий Мукачівський монастир до отця Василія і для проходження Богослужбової практики. З 78 сторінок особистої справи архімандрита Василія більше половини сторінок – це довідки єпархіальної канцелярії про направлення до отця Василія ставлеників на сповідь перед хіротонією.

Неодноразово по благословенню правлячого архієрея архімандрит Василій направлявся в приходи або в кафедральний собор для служіння Божественної Літургії, під час якої завжди говорив проповіді і повчання.

Не дивлячись на старість, хвороби, батюшка ретельно відвідував служби. Він дуже любив поминати записки. Бувало, піде на дві години раніше, закриється в храмі і поминає все сам.

Батюшка був великим посником. Їв скромну чернечу їжу, і то у малій кількості. Де б він не знаходився, завжди молився. Молитва для нього була другим диханням.

За його труди, за смирення, терпіння Господь сподобив батюшку дару прозорливості, який він завжди приховував.

Батюшка завжди наперед передбачав, коли до нього приведуть на молитву одержимого бісом або душевно хворого. За день-два він починав святити келію і кадити ладаном. Але не всіх він хотів приймати. Батюшка знав наперед, що хворий не виправиться, або хтось прийшов ради інтересу. Він починав відмовлятися, що він хворий і нікого не приймає.

Батюшка знав час своєї кончини. За тиждень до смерті, коли лікар відвідав отця Василія, останній несподівано сказав:

– Ви, бачили, що було написане для мене при вході в обитель великими буквами?

– Ні, здивовано сказав лікар.

– Там було написано: «Идеже нестьболезнь, ни печаль, ни воздыхание, но жизнь безконечная».

Таким чином, подвижник ясно дав зрозуміти про смерть, що наближається.

Перед Різдвом Христовим 1997 року духівник різко ослаб.

Напередодні смерті він сказав: «Я завтра помру». В ніч з 4 на 5 січня 1997 року (близько 2400) архімандрита Василія (Проніна) не стало. На похорони зійшлося безліч духовенства і тих, хто знав отця Василія. Чин чернечого поховання, яке відбулося 6 січня 1997 року, очолив архієпископ Мукачівський і Ужгородський Євфімій (Шутак) (28.08.1989-19.01.2000).

По заповіту батюшки в його келії знаходиться монастирська бібліотека. На його могилі горить лампада – людині, віра якої непогасно освітлювала і освітлює праву дорогу до Бога.

По благословенню Предстоятеля Української Православної Церкви, Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України в 2008 році було здійснено перезахоронення нетлінних останків архімандрита Василія з монастирського кладовища в Свято-Миколаївський храм Мукачівського монастиря. Сьогодні вони почивають в мармуровому крипті, з лівого боку при вході в храм.

Нещодавно до комісії по канонізації УПЦ подані всі необхідні документи для прославлення отця Василія в лику святих УПЦ.

Станом на 2011 рік, який у зв’язку з сторіччям з дня народження отця Василія найменовано Мукачівською єпархією – роком Проніна, історична спадщина цього подвижника стала предметом жвавого дослідження.

Ще у 2008 році з благословення теперішнього архієпископа Мукачівського і Ужгородського Феодора (Мамасуєва) при Мукачівському єпархіальному управлінні було створено «Богословсько-історичний науково-дослідний центр імені архімандрита Василія (Проніна)», директором якого є кандидат історичних наук УжНУ Юрій Данилець.

Серед іншого в рамках науково-дослідної роботи центру на сьогоднішній день побачила світ унікальна трилогія у серії «Собрание трудов архімандрита Василия (Пронина)», де зібрані майже всі рукописні праці отця Василія[88]. Виданий окремий бібліографічний нарис про отця Василя[89] та кілька наукових статей про нього[90].

Ключові слова: архімандрит, єпископ, архієпископ, митрополит, патріарх, єпархія, митрополія, патріархія, кафедра, святий, преподобний, подвижник, Мукачівський монастир, храм, семінарія, академія.

Резюме

Відомий подвижник благочестя Православної Церкви на Закарпатті у XXстолітті архімандрит Василій (Пронін) без сумніву є однією з найцікавіших постатей в історії Православ’я в регіоні. Його богословські, наукові, аскетичні, гомілетичні та археологічні праці – унікальне явлення в сучасній церковній науці. Особа архімандрита Василія завжди привертала до себе увагу дослідників церковної історії нашого краю. Його діяльність, яка припадає на нелегкі часи війни та переслідувань від влади, була зосереджена на утриманні Православ’я в цьому регіоніта його популяризацію серед соціуму за допомогою науково-богословських праці та місіонерської проповіді.

Summary

The famous ascetic of piety of the Orthodox Church in Transcarpathia in the XX century archimandrite Vasily (Pronin) is undoubtedly one of the most interesting figures in the history of Orthodoxy in the region. His theological, scientific, ascetic homiletychni and archaeological work isa unique phenomenonin the modern church doctrine. A person of archimandrite Vasily has always attracted the attention of researchers of church history of our region. His work, which falls on hard times of war and persecution from the authorities, was focused on the maintenance of Orthodoxy in the region and its popularizationemamong the society through scientific and theological work and missionary preaching.

Мукачево, 08.09.2016 року

Протоієрей Олександр Монич,

кандидат богослов’я МДА,

вчений секретар Богословсько-історичного

науково-дослідного центру імені

 архімандрита Василія (Проніна)


[1] Архимандрит Іустин (серб. Јустин; в миру Благоє Попович, серб. Благоје Поповић). Народився 6 квітня 1894 року. Помер 7 квітня 1978 року. Відомийсвященнослужитель Сербскої Православної Церкви (СПЦ), доктор богослов’я,архімандрит. Канонізований СПЦ в 2010 році. Зарахований до лику преподобних. Пам’ять звершується 7  квітня12 вересня.

[2]Схіархимандрит Алексій (в миру Олександр Іванович Кабалюк). Народився12 вересня 1877року в с. Ясиня. Помер 2 грудня 1947 року. Відомийкарпаторуський православний священнослужительмісіонер і діяч.Месцевошанований святий Української Православної Церкви, вшановується як преподобний Алексій, Карпаторуський сповідник. У 1999 році були знайдені його нетлінні мощі, а 21 жовтня 2001 року Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимирзвершив у Свято-Миколаївському монастирі села Ізи прославлення його в дику святих.

[3]Архімандрит Іов Угольський (в миру Кундря Іван Георгійович) Народився 18 травня 1902 року в с. ІзаХустського району, Закарпатської області, на той часАвстро-Угорщина. Помер 28 липня 1985року в с. Мала УголькаТячівського району, Закарпатської області. Відомий православний святийта сповідник благочестя. Шанований старець, відомий релігійний діяч, чернець та архімандрит. 22 жовтня 2007 року його мощі були віднайдені нетлінними. Відразу почався процес підготовки документів до його канонізації. 18 вересня2008 року у селі Мала Уголька Тячівського району за участі Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира відбулося прославлення у лику місцевошанованих святих преподобного Іова (Кундрі).

[4]Митрополит Євлогій (Василь СеменовичГеоргієвський). Народився у1868 році. Помер 8 серпня 1946 року у віці 78 років і похований у Парижі на російському кладовищі в Сент-Женев’єв-де-Буа. 17 серпня 1895 р. призначений інспектором Володимирської Семінарії, а в 1897 р. висвячений у сан архімандрита і переміщений на посаду ректора Холмської Семінарії в Галичині. У 1902 р. призначений єпископом Люблінським, вікарієм Холмсько-Варшавської єпархії; став одним з головних ініціаторів російського національного і релігійного відродження в Галичині. З оголошенням 1-ої світової війни особистим наказом імператора призначений керуючим церковними справами на окупованих територіях. У 1917-1918 роках – член Всеросійського Церковного Собору. Емігрував з Росії в 1920 році, перебував у Сербії, потім у різних країнах Західної Європи. З 1921 року за призначенням святого Патріарха Тихона, Священного Синоду та Вищої Церковної Ради – керуючий західноєвропейськими парафіями РПЦ (з 1922 року – Митрополит).

[5]Митрополит Веніамін (в миру Іван Афанасійович Федченков). Народився 14 вересня 1880 року в селі Вяжлі (Вяжля, Іллінка) Кирсановского повіту Тамбовської губернії. Помер 4 жовтня 1961 року. Похоронений у Псково-Печерський монастирі. Відомий митрополит РПЦ. З 22 листопада 1933 екзарх Московської Патріархії в Америці, архієпископ (з 14 липня 1938 – Митрополит) Алеутський і Північно-Американський; з 1948 року в СРСР (керував різними кафедрами); православний подвижник, місіонер, духовний письменник. Наприкінці XX століття Псково-Печерський монастир почав клопотання про канонізацію митрополита Веніаміна. Станом на 2011 рік ведеться збір матеріалів для підготовки до прославлення владики у лику преподобних отців Псково-Печерських.

[6]Митрополит Дорофей(в миру Димитрій Георгійович Филип) народився 20 жовтня 1913 року в с. Нанкове, Хустського району на Закарпатті. Помер 30 грудня 1999 року. Відомий православний діяч у Чехословаччині, предстоятель Православної Церкви Чеських земель і Словаччини. У 19501955роках – єпископ Пряшівський. З 25 жовтня 1964 до 30 грудня 1999 року –Празькиймитрополит, Предстоятель Православної Церкви Чехословаччини.

[7]Архієпископ Аверкій (в миру Олександр Павлович Таушев). Народився 1 листопада 1906 року в Казані. Помер 13 квітня 1976 року в Джорданвілі, (США). Похований у крипті Троїцького собору Свято-Троїцького монастиря в Джорданвілі. Всесвітньо відомий єпископ РПЦ за кордоном (РПЦЗ). З 17 серпня 1961 року архієпископ Сіракузький і Троїцький.Вчений-богослов, автор екзегетичних і гомілетичних праць зокрема тлумачень на книги Нового Завіту, які отримали значну популярність.

[8]Геровський Георгій Юліанович. Народився у 1886 році у Львові. Помер у 1959 році у Пряшеві. Відомий етнограф та лінгвіст, належав домосквофільского напрямку. Георгій Геровський – син громадського діяча Юліяна Геровського та онук Адольфа Добрянського. Дитячі роки провів селіЧертіж, початкову освіту здобув у німецькій гімназії Інсбрука, вищу – уЧернівецькому університеті. Спеціалізацією Геровського була славістика таіндо-європейська лінгвістика, пізніше він продовжив свою освіту вЛейпцизському університеті. Його активна громадська і політична діяльність привернула увагу австрійської поліції, і у 1913 році разом з братом Олексієм та матір’ю, Георгій Геровський був заарештований та звинувачений у державній зраді. У 1914 році йому та брату вдалося втекти з арешту до Росії, хоча його мати залишилася у в’язниці, де пізніше померла (або була вбита). Неприязнь до більшовизму невдовзі спонукала його прийняти запрошення брата (що на той часом проживав у Чехословаччині) та переїхати до Закарпаття, хоча чехословацьке громадянство він так і не отримав. Під час угорської окупації Закарпаття Геровський продовжував працювати, хоча потрапив під нагляд угорської поліції і був на короткий час заарештований. Його було обрано головою правління Підкарпатської академії наук. У той час він написав, зокрема, рецензію на роботу Володимира Бирчака. Але з встановленням радянської влади навіть така робота стала неможливою. Георгій Геровський потрапив під нагляд НКВС, його викликали на допит. Вдома у нього було проведено обшук, під час якого зникла бібліотека з рідкими книгами та документами, яку Георгій Геровський збирав багато років. Розуміючи неможливість подальшої роботи в СРСР и побоюючись за свою свободу, Геровський запросив дозвіл на чехословацьке громадянство, та отримавши його, виїхав у Пряшів, де провів останні роки свого життя, працюючи Пряшівському університеті. У ці роки він продовжував етнографічні дослідження, навіть брав участь у створенні альманаху «Пряшівщина», але його діяльність була значно обмежена комуністичною цензурою ЧСР. Помер Георгій Геровський у Пряшеві, де і був похований.

[9]Михайло Федорович Мурьянов. Народився 21 листопада 1928 року. Помер 6 червня 1995 року. Відомий академік, професор зі світовим ім’ям. Бібліографія його праць нараховує 185 робіт по романо-германському, візантійському і слов’янському середньовіччі, герменевтиці російської літератури (з найдавніших часів до початку XX ст.), етимології, історичної лексикології російської мови, фольклористиці, археографії, іконографії і т. д.

[10]Митрополит Анастасій (в миру Олександр Олексійович Грибановський). Народився 18 серпня 1873 року. Помер 22 травня 1965 року. Відомий ієрарх РПЦ, архієпископ Кишинівський і Хотинський; згодом єпископ РПЦЗ. Митрополит східноамериканський і Нью-Йоркський, другий, після митрополита Антонія (Храповицького), голова Архієрейського Синоду РПЦЗ.

[11]Єпископ Григорій (в миру граф Юрій Павлович Граббе) Народився 21 квітня 1902 року в Санкт-Петербурзі. Помер 7 жовтня 1995 року в Нью-Йорку (США). Єпископ РПЦЗ. Раніше довгий час був священиком РПЦЗ в сані протопресвітера. Автор ряду робіт церковно-канонічного та історичного характеру. Непримиренний критик комуністичного режиму в СРСР.

[12]Лист ієромонаха Василія (Проніна) єпископу Шанхайському Іоанну (Максимовичу) від 19 липня / 1 серпня 1940 р. // Архів Мукачівської Православної єпархії. – (Далі АМПЄ).

[13] Особова справа архімандрита Василія (Проніна) // АМПЄ.

[14] Державний архів Закарпатської області. – (Далі ДАЗО). – Ф. Р-1490. Уповноважений Ради в справах релігійних культів при РМ СРСР по Закарпатській області. Оп. 4 д. – Спр. 161. – На 64 Арк. – Особові cправи священників та настоятельниць Свято-Миколаївського жіночого монастиря в м. Мукачево за період 1947-1991 рр. – Арк. 21.

[15] За деякими даними будинок роду Проніних знаходився неподаліквід Андріївського спускубіля храму апостола Андрія.

[16] Архимандрит Василий (Пронин). Собрание трудов. – Т. 1: Жизнеописание. Научные и богословские исследования / Сост. пртд., А. Монич, к.и.н., Ю. Данилец. – Ужгород: ОАО “Патент”, 2010. – С. 9.

[17] В тому же місті, згодом були похоронені батьки отця Василія. Відомо, що на честь дворянського роду Проніних в Кишиневі була названа ціла вулиця.

[18] ДАЗО. – Ф. 1490. Уповноважений Ради в справах релігій при Раді Міністрів УРСР по Закарпатській області. – Оп. 4д. – Спр. 168. – На 104 Арк. – Послужні списки священиків на букви П, Р, С. – Том. 4. – Арк. 9.

[19] Єпископ Миколай Велимирович (серб. Ніколај Веліміровіћ). Народився 23 грудня 1880 року. Помер 18 березня 1956року. Відомий проповідник, богослов, та ієрерах Сербської Православної Церкви. Останні дні єпископа пройшли в монастирі святого Тихона в штаті Пенсільванія, де 18 березня 1956 він помер. З монастиря тіло владики було перенесено на цвинтар сербського монастиря Святого Савви в Лібертвілле (штат Іллінойс). 18 березня 1987 відбулося прославлення Миколи Велимировича, як місцевошанованого святого Шабачско-Валевської єпархії. 12 травня 1991 мощі святого Миколи перенесені в його рідне село Лєліч. Оголошено святим на засіданні Святого архієрейського собору Сербської Православної Церкви в травні 2003 року. Канонізований в храмі Святого Сави в Белграді 24 травня 2003.

[20]Архієпископ Іоанн (в миру Михайло Борисович Максимович) Народився 16 червня 1896 року в селі Адамівка, Ізюмського повіту, Харківської губернії. Помер 2 липня 1966 року в Сіетлі (США). Духівник архімандрита Василія (Проніна). Відомий єпископ РПЦЗ; архієпископ Західно-Американський і Сан-Францисский. Прославлений РПЦЗ в лику святителів 2 липня 1994 року. Прославлений загальноцерковному рівні Архієрейським Собором РПЦ 24 червня 2008 року, як святитель Іоанн Шанхайський і Сан-Францисский чудотворець. Пам’ять вшановується 2 липня.

[21] Див.: Монич Александр, протодиакон. Жизненный путь архимандрита Василия (Пронина) (08.09.1911-05.01.1997) // Архимандрит Василий (Пронин). Собрание трудов. – Том 1. – ОАО «Патент». – Ужгород, 2010. – С. 7-47; Монич Александр, протодиакон. Переписка святителя Иоанна (Максимовича) с иеромонахом Василием (Прониным). Материалы к канонизации архимандрита Василия (Пронина) // Православний Літопис. Журнал Мукачево-Ужгородської Православної єпархії. – 2009. – № 9 (15). – Листопад-Грудень. – С. 26-29.

[22]Збереглися листи єпископа Шанхайського Іоанна (Максимовича) до ієромонаха Василія (Проніна), які датуються 31.07.1939; 15.02.1941; 15.04.1941 // АМПЄ.

[23]Особистий щоденник архімандрита Василія (Проніна) // АМПЄ.

[24] Особова справа Володимира Проніна// Архів Богословського факультету Белградського державного університету. (Далі – АБФБДУ).

[25] Автобіографія ієромонаха Василія (Проніна). Див.: Особова справа архімандрита Василія (Проніна) // АМПЄ.

[26] Особова справа Володимира Проніна // АБФБДУ.

[27] Там само.

[28] Пронин Василий, архимандрит. Сербский подвижник иеросхимонах Феоктист // ЖМП. – №11. – 1975. – С. 50-51.

[29]Особистий щоденник архімандрита Василія (Проніна) // АМПЄ.

[30] Володимир (Любомир Раїч). Народився 11січня 1882в Ужице). Помер 14лютого 1956року в м. Призрен. Відомий церковний діяч. Єпископ Рашсько-Призренський. У 1907 р. закінчив МДА зі званням кандидата богослов’я. Повернувся до Сербії, викладав у гімназії в Белграді. Овдовів, був пострижений в чернецтво Патріархом Варнавою (Росичем) в монастирі Раковіца. 10 травня 1937 висвячений у сан ієродиякона, 13 травня – в ієромонаха. У тому ж році був призначений редактором «Вісника Сербської Православної Церкви»(СПЦ). 30 жовтня 1938 року хіротонізований на єпископа Мукачівсько-Пряшівської єпархії, яка входила тоді до складу СПЦ. У березні 1939 р. територія єпархії була окупована Угорщиною. Нова влада, заборонивши Раїчу підтримувати зв’язок з Белградом, хотіла перепідпорядкувати єпархію Константинопольській Патріархії. Після нападу Угорщини та Німеччини на Югославію Раїч 11 квітня 1941 р. був заарештований в Мукачеві і поміщений в резиденції католицького єпископа в м. Вац (Угорщина), а 19 липня 1941 висланий в Белград. Після закінчення другої світової війни Мукачево ввійшло до складу СРСР, а Прешов – до складу Чехословаччини. 22 жовтня 1945 р. Раїч присутній на засіданні Синоду РПЦ у Москві, на якому зачитав лист голови Синоду СПЦ, митрополита Скопленского Йосипа (Цвійовіча) і висловив власну згоду на передачу Мукачівської єпархії у відання РПЦ. Під час візиту до Москви зустрівся з Головою Ради з справах релігій Г.Г. Карповим для обговорення відкриття філії СПЦ в Москві та можливості навчання сербських студентів в МДА. 20 травня 1947 був обраний єпископом Рашському-Призренским. Похований у м. Призрен.

[31] Особова справа архімандрита Василія (Проніна) // АМПЄ.

[32] Там само.

[33] Лист єпископа Шанхайського Іоанна (Максимовича) ієромонаху Василію (Проніну) від 31 липня 1939 року // АМПЄ.

[34] ДАЗО. – Ф. 1490. – Оп. 4д. – Спр. 168. – Арк. 10. Сьогодні на місці де колись знаходився дерев’яний пам’ятник архитектури Закарпаття XVIII ст., Свято-Архенгело-Михайлівський храм побудований новий дерев’яний храм теж на честь Святого Архістратига Божого Михайла, а попередній храм у 1973 році перевезений і знаходиться в краєзнавчому музеї в Ужгородському замку.

[35] Див.: Особова справа архімандрита Василія (Проніна) // АМПЄ; ДАЗО. – Ф. 1490. – Оп. 4д. – Спр. 168. – Арк. 10; Данилець Ю., Пімен (Мацола), ієромонах. Православний Свято-Іоанно-Предтеченський чоловічий монастир у с. Бедевля. – Ужгород, 2009. – С. 115-116.

[36] 27 червня 1947 року наказом № 344 єпископа Мукачівського і Ужгородського Нестора (Сидорука) (22.10.1945-03.06.1948), ігумену Василію був даний повторний, підтверджувальний попередній,наказ про призначення настоятелем храму-памятника руським воїнам в місті Ужгороді. Див.: Особова справа архімандрита Василія (Проніна) // АМПЄ.

[37] Лист єпископа Шанхайського Іоанна (Максимовича) ієромонаху Василію (Проніну) від 15 лютого 1941 року // АМПЄ.

[38] Лист єпископа Шанхайського Іоанна (Максимовича) ієромонаху Василію (Проніну) від 15 квітня 1941 року // АМПЄ.

[39]Відомо наприклад, що Володимир Пронін був викладачем катехізису. З таким титулом він записаний у річному звіті за 1943-1944 навчальні роки у Мадярській королівській гімназіі «зъ руськимъ языкомъ преподаванія въ Унгварі». Згодом, після війни у цій будівлі знаходилася колишня ЗОШ № 4 м. Ужгорода. Див.: Мадярська королівська державна гімназія зъ руськимъ языкомъ преподаванія въ Унгварі. Годичный отчетъ за 1943-1944 учебный годъ. Составивъ: Др. Василій Сулинчакъ. – Унгваръ, 1944. – С. 15.

[40]Особова справа архімандрита Василія (Проніна) // АМПЄ.

[41]Лист єпископа Шанхайського Іоанна (Максимовича) ієромонаху Василію (Проніну) [Без дати – О.М.] // АМПЄ.

[42] Дет. див: Пагиря В. Монастирі Закарпаття (1360-1939). Видання Мукачівсько-Ужгородської Православної єпархії. – Мукачево, 1994. – С. 64; Данилець Ю. Православний монастир Успіння Божої Матері в селі Домбоки. – Ужгород, 2006. – С. 21-22.

[43] ДАЗО. – Ф. Р-14. – Президія Народної Ради Закарпатської України. – Оп. 1. – Спр. 241. – Арк. 2.

[44] Відповідний наказ (№ 474) єпископа Нестора, був виданий канцелярією Мукачівськоїєпархії 20 квітня. Див.: Особова справа архімандрита Василія (Проніна) // АМПЄ.

[45] Див.: Наказ № 206; Особова справа архімандрита Василія (Проніна) // АМПЄ.

[46] Див.: Папка № 7. «Монастырские дела» // АМПЄ.

[47] Єпископ Іларіон (Кочергін), колишній єпископ Хмельницький і Кам’янець-Подільський.Закінчив Київську духовну семінарію та історико-філологічний факультетКиївського університету. У 1941 році висвячений на священика до Вознесенського храму на Сталінці в м. Києві.Одночасно був викладачем Київської духовної семінарії. Овдовів, прийняв чернецтво. 13 листопада 1949 хіротонізований на єпископа Уманського, вікарія Київської єпархії. Хіротонія відбулася у м. Києві. Чин хіротонії здійснювали: митрополит Київський і Галицький Іоанн, єпископ Херсонський і Одеський Никон і єпископ Чернігівський і Ніжинський Яків. З 17 березня 1950 доручено тимчасове управління Мукачівсько-Ужгородською єпархією. З 22 липня 1950 затверджено єпископом Мукачівським і Ужгородським. З 5 вересня 1956 р. – єпископ Хмельницький і Кам’янець-Подільський. 14 серпня 1961 звільнений від управління Хмельницькою єпархією. Помер 24 листопада 1965 року.

[48] Особова справа архімандрита Василія (Проніна) // АМПЄ.

[49] Акафіст кілька разівбув перевиданий. Останнє видання: Преподобный Моисей Угрин Киево-Печерский. Житие и акафист. – Мукачево, 2007.

[50]Особова справа архімандрита Василія (Проніна) // АМПЄ; ДАЗО. – Ф. 1490. – Оп. 4д. – Спр. 168. – Арк. 10.

[51] Сьогодні ця праця вже видана. АрхимандритВасилий (Пронин). История Православной Церкви на Закарпатье. Кандидатская работа архимандрита Василия (Пронина) „История Мукачевской епархии (с древнейших времен до Первой Мировой войны 1914 г.)”. – Свято-Николаевский Мукачевский монастырь. – Издательство „Добротолюбие”, 2005.

[52]Особистий щоденник архімандрита Василія (Проніна) // АМПЄ.

[53] Особова справа архімандрита Василія (Проніна) // АМПЄ.

[54] Пронин Василий, игумен. Кончина игумении Февронии // Журнал Московской Патриархии. (Далі – ЖМП). – 1950. – №. 12.– С. 57-58.

[55] Див.:Игуменя Параскева. Некролог // ЖМП. – 1967– №. 07; Обращение заблудшего (Поучение в Неделю о блудном сыне) // ЖМП. – 1968. – № 02; Протоиерей Велемир Дунда. Некролог // ЖМП. – 1974– № 10; Игумен Порфирий (Дамян). Некролог // ЖМП. – 1975. – № 7; Игумен Макарий (Сливка). Некролог // ЖМП. – 1975. – № 7; Схиархимандрит Боголеп (Церковник). Некролог // ЖМП. – 1975. – № 8; Сербский подвижник иеросхимонах Феоктист // ЖМП. – 1975 – №11; Иеромонах Пантелеимон (Поковба). Некролог // ЖМП. – 1975. – № 12; Протоиерей Георгий Полончак. Некролог // ЖМП. – 1976. – № 8; Архимандрит Мукачевского женского монастыря Доримедонт (Андришко). Некролог // ЖМП. – 1980– № 06;Празднование 30-летия воссоединения закарпатских греко-католиков с Русской Православной Церковью в Мукачевском Свято-Николаевском монастыре // ЖМП. – 1980. – №1; Протоиерей Иоанн Данко. Некролог // ЖМП. – 1982. – №9; Игуменя Афанасия. Некролог // ЖМП. – 1985– №. 04.та ін.

[56] Протоигумен Иоаникий Базилович (1742-1821) // Православная мысль. – № 1. – Прага, 1957.

[57] Закарпатское Евангелие 1401 года // Православная мысль. – № 2. – Прага, 1957.

[58] Где был напечатан Урбариум? // Альманах «Дукля».– № 4. – Пряшев, 1958.

[59] К истории Мукачевского монастыря // Православная мысль. – №№ 2,3,4. – Прага, 1958.

[60] К истории Угольського монастыря // Ежегодник Православной Церкви в Чехословакии. – Ročenka annual. –Прага, 1968.

[61] Ієромонах Василій (Діус). Некролог // Православний Вісник. – № 1.– Січень. Львів, 1956.

[62] Зустріч і перше Богослужіння Преосвященного Варлама, єпископа Мукачівського і Ужгородського в кафедральному соборі м. Мукачева // Православний Вісник. – № 10. – Жовтень. – Львів, 1956.

[63] Празник Успення Пресвятой Богородиці у Свято-Миколаївському монастирі в Мукачеві // Православний Вісник. – № 11-12. – Листопад-Грудень. – Львів, 1956.

[64] Преподобний Серафим Саровський (до 200-ліття з дня народження) // Православний Вісник. – № 11-12. – Листопад-Грудень. – Львів, 1959.

[65] Престольне свято в Мукачівському монастирі // Православний Вісник. – № 4.– Квітень. – Львів, 1958.

[66] До шістьсотріччя Мукачівського монастиря // Православний Вісник. – № 2-3.– Лютий-Березень. – Львів, 1960.

[67] Див.: Архимандрит Иов (Кундря) // ЖМП. – 1986. – №3. – С. 29; Споров Б. Уголька, или Отец Иов // ЖМП. – 1993. – №5. – С. 75-83; Трибушный Д. Архимандрит Иов (Кундря) – старец из Малой Угольки // Живой родник. – 2003. – №9. – С. 32-35; Соболева Н. Архимандрит Иов (Кундря) // Собор Колымских святых. За материалами сайта: http://rsvetal.narod.ru/iov.htm; Пыльньова Г. Оазис молитвы // Духовный Собеседник. – 2005. – №2 (42). За материалами сайта: http://www.sobesednik.orthodoxy.ru/html/arhiv/2_2005/preobrazhenie_dushi_2_05.html; Химинец Т. Живет в сердцах память о святом человеке // Дружба. 2005. 23 июля; Стан Т. Добросовестный, богословский труд творца человеческого счастья, духовного спасителя архимандрита Иова // Тячев. 2005. 23 июля; Монич О. Архімандрит Іов (Кундря) // Срібна Земля. – № 4 (684). – 19 травня. – 2007; Рачук Г. Подвижник Руси Карпатской Архимандрит Иов (Кундря). Издательство «Паломник». – М., 2008. Данилець Ю. Архімандрит Йов (Кундря): життя віддане служінню Богу та людям // Старий Замок Паланок. – 1-7 вересня. – 2005; Данилець Ю. Архімандрит Йов (Кундря): міфи та реалії // Трибуна. – № 40 (432). – 9 червня. – 2007; Данилець Ю. Православні монастирі Хустського району XX століття. Видавництво «Ґражда». – Ужгород, 2005. – С. 105; Данилец Ю. Архимандрит Иов (Кундря): жизненный путь и благословенные труды подвижника. За материалами сайту://www.ukrterra.com.ua/chronology/10/danylec_kundrja.htm; Данилець Ю.Життєпис архімандрита Іова (Кундрі) // Живой Родник. – 2008. – №11-12. – С. 43-46 (Частина 1); – 2009. – №1-2. – С. 50-53. (Частина 2).

[68] Див.: Вечная память почившим. Георгий (Керечанин), схиархимандрит. Некролог // ЖМП. – 1976. – №02. – С. 26-27; Данилець Ю.В. Архімандрит Веніамін (Керечанин) // Живой Родник. – 2009. – №3-4. – С. 46-49. (Частина 1); – №5-6. – С. 42-45. (Частина 2). Чопик-Микунда С. Спасо-Преображенський чоловічий монастир біля села Теребля (1921-2001). – Ужгород: Ґражда, 2007.

[69] Див.: Монич О. Сповідницька діяльність схіархімандрита Вікентія (Ороса) з відновлення Углянського монастиря у 40-50-х рр. ХХ століття. (штрихи історії Углянського монастиря) // Дружба. – № 145-146 (7995-7996). – 24 листопада.– 2007; Монич О. Відродження Углянської обителі в 30-40-х роках ХХ століття (Штрихи історії Углянського монастиря) // Дружба. – № 52-53 (8064-8065). – 03 травня. – 2008; Монич Олександр, диякон. Заневський монастир в Полонинах: нариси з історії Угольського та Углянського монастирів. – Ужгород: ВАТ “Патент”. 2009; Данилець Ю. Священики-мученики: репресії проти православного духовенства на Закарпатті (на межі 1940-1950-х років ХХ ст.) // www.personal.in.ua/article.php?ida=427; Світлинець А. Життя та діяльність схиархімандрита Вікентія (Ороса) // Русин. Международный исторический журнал. – №4. – С. 126-142; Світлинець А., Канайло С. Свято-Архангело-Михайлівський монастир у с. Драгово-Забрід. – Видавництво «Ґражда», 2009.

[70] Див.: ДАЗО. – Ф. 1490. Уповноважений Ради в справах релігій при Раді Міністрів УРСР по Закарпатській області. – Оп. 4д. – Спр. 170. – На 216 Арк. – Особові справи священників на букви А, Б, Г. – Том. 1. – Арк. 1-25; ДАЗО. – Ф. 1490. Уповноважений Ради в справах релігійних культів при Раді Міністрів УРСР по Закарпатській області. – Оп. 4д. – Спр. 165. – На 104 Арк. – Послужні списки священиків на букви А, Б, В, Г. – Том. 1. – Арк. 1-2; Пронин Василий, архимандрит. Доримедонт (Андришко), архимандрит, священник Мукачевского женского монастыря. Некролог // ЖМП. – 1980. – №06. – С. 23-24; Фарковец Михаил, прот., Молнар Ефрем игум. Вознесенский женский монастырь Мукачевской епархии. В связи с 50-летием со времени основания // ЖМП. – 1977. – № 11;

[71] ДАЗО. – Ф. 1490. Уповноважений Ради в справах релігій при Раді Міністрів УРСР по Закарпатській області. – Оп. 4д. – Спр. 171. – На 244 Арк. – Особові справи священників на букви А, Б. – Том. 1а. – Арк. 1-19; ДАЗО. – Ф. 1490. Уповноважений Ради в справах релігійних культів при Раді Міністрів УРСР по Закарпатській області. – Оп. 4д. – Спр. 165. – На 104 Арк. – Том. 1. – Послужні списки священиків на букви А, Б, В, Г. – Арк. 3-4; Чопик-Микунда Степан. Спасо-Преображенський чоловічий монастир біля села Теребля (1921-2001). – Ужгород: Видавництво «Ґражда», 2007. С. – 42.

[72] Див.: Пронин Василий, архимандрит. Боголеп (Церковник), схиархимандрит. Некролог // ЖМП. 1– 975. – №08. – С. 36; Данилець Ю.В. Архімандрит Боголіп (Церковник) // Живой Родник. – 2008. – №10. – С. 47-49. (Частина 1); – №11-12.– С. 47-50. (Частина 2); Данилець Ю.В. Життєвий шлях архімандрита Боголіпа (Церковник) // http://orthodoxy.org.ua/ru/2009/06/05/24537.html.

[73] Див.: Данилець Ю. Православні монастирі Хустського району (ХХ століття). – Ужгород: Видавництво «Ґражда», 2005; Монич Олександр, диякон. Заневський монастир в Полонинах: нариси з історії Угольського та Углянського монастирів. – Ужгород: ВАТ “Патент”. 2009; Світлинець А., Канайло С. Свято-Архангело-Михайлівський монастир у с. Драгово-Забрід. – Видавництво «Ґражда», 2009.

[74] Пронин Василий, архимандрит. Игумения Параскева (Прокоп). Некролог // ЖМП. – 1967. – №07. – С. 18-21; Данилець Ю. Православний монастир Різдва Богородиці у селі Липча. – Ужгород: Видавництво «Ґражда», 2005; Данилець Ю. Православний монастир Успіння Божої Матері в селі Домбоки. – Ужгород, 2006; Данилець Ю. Життєвий шлях ігумені Параскеви (Прокоп) // http://h.ua/story/124654/ Частина 1/2;

[75] Див.: Агриков Тихон, архимандрит. Жизнеописание. Проповеди. Письма. – Патриарший издательско-полиграфический центр в Свято-Троицкой Сергиевой Лавре. 2008.

[76] См.: Заявление Главы Русской Православной Миссии в Сеуле архимандрита Поликарпа // ЖМП. – 1949. – №08. – С. 11-12; Наречение и хиротония архимандрита Поликарпа (Приймака) // ЖМП. – 1957. – №08. – С. 16-17; Алексий I, Патриарх Московский и всея Руси. Речь при вручении архипастырского жезла новопоставленному епископу Кировскому и Слободскому Поликарпу. 19 июля 1957 года // ЖМП. – 1957. – №08. – С. 17-18; Цешковский Вячеслав, протоиерей. Преосвященный епископ Поликарп (Приймак). Некролог // ЖМП. – 1990. – №03. С. 44; Шкаровский М.В. Русская Православная Духовная Миссия в Корее // www.bogoslov.ru/text/465367.html.

[77]Archeologické nálezy na Černeckei Hore v Mukačeve. Štud. zvestiAÚSAV. (Археологический отдел Словенской академии наук). – Č. III. – Nitra, 1959; Князь Корятович, внук Гедіміна // Єпархіальний вісник. – Видання Мукачівсько-Ужгородської Православної єпархії. – № 3. – Березень. 1990; Де монастирська бібліотека // Новини Мукачева. – № 1. – Листопад. 1990; Про екуменізм // Єпархіальний вісник. – Видання Мукачівсько-Ужгородської Православної єпархії. – № 7 (19). – Липень. 1991; Про церковне мистецтво Закарпаття // Новини Мукачева. – 04 січня. 1993; Библия и математика;  Возрождение и Воскресениеи т.д. Дет. див.: Архимандрит Василий (Пронин). Собрание трудов. – Т. 1: Жизнеописание. Научные и богословские исследования / Сост. пртд., А. Монич, к.и.н., Ю. Данилец. – Ужгород: ОАО “Патент”, 2010.

[78] Гравитация и ее формы. Универсальный закон и синтез // Карпатський край. – Січень-лютий. – 1994. – №№ 1-2 (101-102). – Річник IV-й.

[79] Языком двух царств // Карпатський край. – Травень-серпень. – 1995. – №№ 5-8 (111). – Річник V-й.

[80] Пронин Василий, архимандрит. Гравитация и ее формы… Указ. соч. – С. 48.

[81] См.: Мурьянов М.Ф. К семантике старославянской лексики // Вопросы языкознания. – № 2. – М., 1977. – (Отдельный оттиск); Его же: Время (понятие и слово) // Вопросы языкознания. – № 2. – М., 1978. (Отдельный оттиск) // АМПЄ.

[82] Особова справа архімандрита Василія (Проніна) // АМПЄ.

[83] Там само.

[84] Там само.

[85] Там само.

[86] Там само.

[87] Там само.

[88] Собрание трудов архимандрита Василия (Пронина). – Том 1. – ОАО «Патент». – Ужгород, 2010. – 432 С. / Составители: протодиакон Александр Монич, доц. каф. истории УкраиныУжНУ Юрий Данилец; Собрание трудов архимандрита Василия (Пронина). – Том 2. – ОАО «Патент». – Ужгород, 2010. – 390 С. / Дешифровка рукописей, общая редакция и составление: протодиакон Александр Монич; Собрание трудов архимандрита Василия (Пронина). – Том 3. – ОАО «Патент». – Ужгород, 2011. – 512 С. / Дешифровка рукописей, общая редакция и составление: протодиакон Александр Монич.

[89] Монич Александр, протодиакон. Хватит ли мне этой жизни на покаянне? Жизнеописание подвижника благочестя архімандрита Василия (Пронина). – Ужгород: Всеукраїнське державне видавництво «Карпати», 2011. – С. 157.

[90] Монич Александр, протодиакон. Архимандрит Василий (Пронин). Рукописный Апостол XVI века // Православний літопис. – Журнал Мукачево-Ужгородської Православної єпархії. – № 3 (9). – Березень. – 2009. – С. 20-23; Він же: Архимандрит Василий (Пронин). Распоряжения и законник Иосифа II (1780-1790) // Православний літопис. – Журнал Мукачево-Ужгородської Православної єпархії. – № 6 (12). – Червень. – 2009. – С. 26-29; Він же: Переписка святителя Иоанна (Максимовича) с иеромонахом Василием (Прониным). Материалы к канонизации архимандрита Василия (Пронина) // Православний літопис. – Журнал Мукачево-Ужгородської Православної єпархії. – № 9 (15). – Листопад-Грудень. – 2009. – С. 26-29; Він же: Жизнь и церковное служение архимандрита Василия (Пронина) // Труди Київської Духовної Академії. – № 12. – 2010. – С. 297-310; Він же: Из личного дневника отца Василия (Пронина) // Живой Родник (Православный собеседник). – № 5-6 (81-82). – Май-Июнь. 2010. – С. 42-45; Він же: Архимандрит Василий (Пронин): «Православие в Карпатах – это мир наших летописей» // Живой Родник (Православный собеседник). – № 5-6 (81-82). – Май-Июнь. – 2010. – С. 33-40;Він же: Жизненный путь архимандрита Василя (Пронина) // Альфа и Омега. – № 2 (58). – М., 2010. – С. 128-143.

(Переглядів: 22 )

Читати більше

До10-ліття архієрейської хіротонії владики Феодора. Спогади найближчих людей… 21 грудня 2007 року в Києво-Печерській Лаврі на засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви, духівника Мукачівського монастиря, архіма...
Святий Мойсей Угрин і його відношшення до Закарпаття Пропонуємо Вашій увазі ексклюзивні спогади православного владики Феодора , про те як святий з тисячолітньої історії - преподобний Мойсей Угрин прослав...
Католицька Церква відзначає спомин святого Йоана Павла ІІ 22 жовтня Церква відзначає літургійний спомин святого Йоана Павла ІІ.   Він очолював Апостольський Престол 27 років – це третій за тривалістю п...

Про автора

Залишіть коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов'язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

x Shield Logo
This Site Is Protected By
The Shield →