Без вини винуваті, або Як православним прививають комплекс “відповідальності”

Без вини винуваті, або Як православним прививають комплекс “відповідальності”

 |   | 

винаВеликого резонансу в ЗМІ набула заява, так званої ініціативної православної  групи, щодо Львівського Собору 1946 року. Греко-католицькі ЗМІ зреагували напрочуд радісно, оскільки в «московському філіалі на Україні» (так вони називають Українську Православну Церкву) з`явилося крило лоялістів, небайдужих до ліквідації УГКЦ. Зі сторони це має такий вигляд: УПЦ – ворог №1 в Україні, а компанія обраних – друзі, бо вони сьогодні не там, де були вчора.

Тільки от як вмістити подібну солідарність окремих представників православ’я в той час, коли не лише греко-католиків переслідувала радянська влада. Сотні тисяч православних вірян і священиків було відправлено в табори тільки через те, що вони віддано вірили в Бога. Антицерковна кампанія більшовиків була спрямована не вибірково, а проти Церкви загалом. Чого вартий лише один Бутівський полігон! Саме тому досить дивним виглядає постулат: «Уніати страждали, а православні з комуністами їх репресували».

А тепер варто поставити крапки над «і». Цікаво, якими критеріями керувалися одіозні фігури, що так відверто «співчувають» греко-католикам? Чомусь останнім часом взагалі стало доволі популярним, так зване «неформатне» православ’я? Одним з аспектів цього явища є публічні особи православного віросповідання, іноді навіть священики, які вважають, що чинна церковна позиція застаріла, вийшла з моди.

Сьогодні робити наперекір, засновувати новоутворення екуменічного спрямування, вибачатись за те, в чому не винні, винуватити себе в тому, за що не зобов’язані відповідати, стає таким собі мейнстрімом серед «прогресивних» представників православ’я. Та ще гіршим виглядає те, що такі люди хочуть привити «синдром в усьому винуватості» оточуючим особам, довірливим вірянам. Нажаль, їм це вдається. Кілька вдалих епітетів, привабливих словосполучень, маніпуляцій з Євангелієм і все – довіра на бажаному рівні. А перебування в опозиції до свого керівництва піднімає рейтинг ще на сходинку.

Та зрештою подібні речі не є новими для Українського православ’я. Усі пам`ятають зустріч Блаженнішого митрополита Володимира з «патріархом» Філаретом  у липні 2013 року з нагоди виставки у «Мистецькому Арсеналі».  Тоді, з подачі певних медійних осіб лунали заяви, які не відображали офіційну позицію Церкви.

Сьогодні опозиційно налаштовані церковні кола досить активно спекулюють на позиціях і засадах митрополита Володимира (Сабодана). Акцентують увагу на тому, що він був прихильником єднання з розколом, хотів створити умови для утворення Помісної Церкви. Ніхто не заперечує цього, але відбуватись це повинно на основі канонічних норм, які є обов`язковими для всіх. Саме в такому руслі і говорив Блаженніший митрополит Володимир.

Останні роки важкої недуги Предстоятеля УПЦ дали змогу зацікавленим особам створити своєрідний «портрет» Блаженнішого, подаючи свої міркування, як вислови та думки митрополита Володимира. Вже давно людство захопила така проблема, як небажання, чи то вірніше сказати, лінь перевіряти першоджерело інформації. З цієї причини видати хибні повідомлення за чисту монету не так і складно.

Заяви ж таких «православних інтелектуалів» – це ніщо інше як реклама для підтримки свого «потопаючого» іміджу та певних ідей, які скоріше за все навіяні звідкись, аніж народжені в нашому середовищі. І щоб робити такі заяви відкрито – варто керуватися виваженою позицією. Опозиція в Церкві – це явище аномальне. Не можна протестувати проти таких речей, які перечать головним засадам Церкви – її Соборності та цілісності.

«Горе тим, через кого приходить спокуса», – каже нам Святе Письмо. Не можна не погодитись з цим твердженням, особливо в контексті тих тенденцій, які намагаються популяризувати в релігійному просторі України. Все чіткіше вимальовується ситуація, яку в Гаванській декларації назвали «уніатизмом». Буде ще прикріше, коли стане зрозумілим, що даний процес в православному середовищі впроваджується свідомо, а не під проводом тимчасових емоцій.

Марк Авраменко

(Переглядів: 96 )

Читати більше

Хрещення Русі: як це було (рос.) Принятие христианства киевским князем Владимиром 1030 лет назад стало рассветом истории нашего народа, определившим его судьбу на века. Это ...
Євангельські “сенсації”: Іісус і Марія Магдалина. Міф і його викриття (рос.) Жанр «а власти (государственные, академические или церковные) скрывают» существовал всегда и в будущем никуда не денется.   МИФ Один из пос...
Страсна п’ятниця: що можна і не можна робити Страсна п’ятниця в 2016 році випадає на 29 квітня – православним віруючим нескладно вирахувати цю дату, відрахувавши від Великодня два дні. Страсна аб...

Про автора

Залишіть коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов'язкові поля позначені *