«Чорний Вівторок» у Київському Патріархаті

«Чорний Вівторок» у Київському Патріархаті

 |   | 

«Патріарх» Володимир Романюк – надзвичайно важлива постать в історії утворення УПЦ КП. Це другий по порядку очільник цієї організації. Свого часу він був «духівником» організації УНА-УНСО, пізніше у 1993-му обраний «патріархом» в розколі. Проте, за словами ще одного учасника тих подій Антонія Масендича, Романюк був надзвичайно слабкою людиною, чим користувався Філарет, який займав місце його заступника. До того ж, його обрання «патріархом» не сподобалось президенту Кравчуку та іншим радикально налаштованим націоналістичним організаціям. За період своєї нетривалої каденції «патріарх» нічого видатного не зробив. А причини його загадкової смерті й досі не встановлені.

14 липня 1995 року «патріарх» Володимир Романюк раптово помер. Ця смерть викликала цілий ряд запитань, адже напередодні він почувався цілком нормально, не виказував жодних скарг на стан здоров`я. В ЗМІ стали з`являтися публікації про те, що ця смерть не випадкова, а до неї причетні певні «релігійні» діячі, зокрема заступник Романюка – Філарет. Про те, що стосунки у них не прості, ні для кого не було таємницею. Адже Володимир Романюк лише формально вважався лідером УПЦ КП, фактичне керівництво здійснював Філарет та його довірені особи. В мас-медіа публікувалися матеріали про фінансові махінації звершені Денисенком, зокрема про таємний банк «Київського патріархату». Наприклад, газета «Новости» прямо назвала КП «не религиозной организацией, а агитационно-пропагандистским  отделом ультранационалистических политических сил и удобной нишей для отмывания финансовых средств» (Андриенко А. «Тайный советник главы парламента – власть ради власти». Новости. 1995. 12 травня.№53.)

Про те, що фінансові махінації мали кримінальний відтінок, свідчать і факт «самогубства» касира Володимирського собору, і звернення в МВС України головного бухгалтера «Київського Патріархату» протоієрея Олександра Кислашко з проханням розібратися в аферах Філарета. Романюка також цікавили кошти, які Денисенко «успадкував» у канонічної УПЦ – саме з цією метою він хотів провести ревізію господорсько-адміністративного відділу УПЦ КП, проте не встиг.

Похорони «патріарха» Володимира Романюка надовго ввійдуть в історію незалежної України. Попередньо було відомо, що місцем захоронення має стати Софія Київська – ореол незалежної України. Однак земельні роботи там можна було порводити лише з дозволу ЮНЕСКО, тому уряд на чолі з прем`єр-міністром Марчуком виділив місце на Байковому кладовищі. Події вівторка 18 липня 1995 року перетворилися на побоїще біля Софії Київської. Філарет та радикально налаштовані націоналісти не прийняли рішення уряду та штурмом намагалися увірватися на територію музею-заповідника. В ЗМІ ці події були висвітлені так: «Готовился откровенно политический шаг. Прах Владимира как бы «закрывал» собою Софию для ненавистного Московского патриархата. Местоблюститель Филарет и его «верные» не могли упустить такую возможность утвердиться, пусть и без прежнего покровителя, президента Леонида Кравчука – ни греха, ни штурма, ни страшного суда они уже давно не боялись». Незважаючи на тривалі сутички з міліцією, Володимира Романюка поховали на тротуарній дорозі біля музею.

Смерть «патріарха» Володимира відкрила широкий шлях Філарету. По-перше, він фактично ставав новим очільником УПЦ КП, а по-друге, нікому було докопуватися до правди про махінації з коштами. В такий неоднозначно ефективний спосіб Філарет і потрапив «в дамки», довгоочікуваний білий куколь опинився на його сивочолій голові. Вже більше 20 років він є «патріархом Київським та всієї Руси-України» – неканонічним, ніким не визнаним, а головне – неправдомовним. Він переступав через людей, ні з ким не рахувався і нікого ніколи не слухав – використовуючи найвідвертіші методи диктатури та самоуправства. Цим і порушується одна з основних ідей Церкви – соборність.

Пізніше у 2000-х роках знову трапились дві загадкових смерті. Цього разу до звершення власних планів не дожили «митрополити» Луцький Яків Панчук та Львівський Андрій Горак. Було достеменно відомо, що вони хотіли через покаяння повернутися в лоно канонічної Церкви. Останній досить активно вів переговори про повернення, та цьому не судилося звершитися. Якби все ж цей процес відбувся – він міг би покласти початок зціленню розколу.

Смерті ієрархів «Київського патріархату» 1995-го та подальших років свідчать, що з незгідними питання  в УПЦ КП вирішуються швидко, методами КДБ. Прикро, що ці події дуже швидко стираються з пам`яті людей, а розкол перетворюється в «національну Церкву». Однак явище це тимчасове, та й сам очільник Філарет це чудово усвідомлює. Цікаво лише, що буде з УПЦ КП, коли епоха диктатури Денисенка завершиться?

Марк Авраменко

(Переглядів: 155 )

Читати більше

Львівський Собор 1946 року: свідчення учасників та істориків Виповнюється 70 років із дня проведення Львівського Собору та ліквідації Брестської унії. Свідома частина духовенства на чолі з Гавриїлом Костельником...
Хрещення Русі: як це було (рос.) Принятие христианства киевским князем Владимиром 1030 лет назад стало рассветом истории нашего народа, определившим его судьбу на века. Это ...
Страсна п’ятниця: що можна і не можна робити Страсна п’ятниця в 2016 році випадає на 29 квітня – православним віруючим нескладно вирахувати цю дату, відрахувавши від Великодня два дні. Страсна аб...

Про автора

Залишіть коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов'язкові поля позначені *