Дарина Блохин: «В Україні все буде – аби тільки Бог дав миру»

Дарина Блохин: «В Україні все буде – аби тільки Бог дав миру»

 |   | 

уматЄ люди, які багато роблять, а про себе воліють не говорити. Але є й такі, які намагаються епатажністю замінити користь їхньої роботи. Доктор філософії, кандидат педагогічних наук, професор, член-кореспондент Української вільної академії наук, почесний академік АН України Дарина Блохин належить до перших, бо мало говорить про себе, весь час думає про роботу і науку, щиро прагне допомогти Україні й українцям, зокрема науковцям, бо генетично любить нашу країну.

Нещодавно пані професор побувала на філологічному факультеті УжНУ й підписала договір про відкриття філії «Німецько-українського наукового об’єднання імені Юрія Бойка-Блохина» при філфаку. Ми поспілкувалися з Дариною Блохин про її місію в Україні, наукові плани, бачення професора майбутнього української науки.

Розкажіть про свою місію в Україні.
– Я організувала «Німецько-українське наукове Об’єднання», яке існує уже 10 років. Обіймаю посаду президента цього Об’єднання. Сьогодні був підписаний договір про взаємну співпраці з вашим університетом.

До очолюваного Вами «Німецько-українського наукового Об’єднання» входять німецькі та українські науковці. Що є предметом його дослідження?
– «Німецько-українське наукове Об’єднання» є результатом співпраці українських і німецьких вчених. Ми уклали близько п’ятнадцяти договорів про співпрацю з університетами України. Українські науковці мають змогу приїхати до Німеччини і взяти участь у різних міжнародних конференціях і конгресах , а також спілкуватися з німецькими вченими та студентами.

Об’єднання назване іменем Юрія Бойка-Блохина, бо саме він заснував україністику в Німеччині: читав німецькою про діяльність Шевченка, Франка, інших письменників, згуртував навколо себе цікавих людей. Ми маємо план роботи, налагоджуємо зв’язки між ученими, вивчаємо спадщину українських та німецьких класиків.

Тобто Ви продовжуєте справу Юрія Бойка-Блохина…
– Так, продовжую його справу, допомагаю українцям. Робимо все для того, щоб німці знали, що українці мають високу давню культуру, щоб розуміли причини, чому гальмувався розвиток українців, неправдиво відображалася історія, література так званих буржуазних націоналістів…

Цьогоріч Вам мають вручити Шевченківську премію. Розкажіть, будь ласка, про цю подію у Вашому житті.
– У мене багато праць про Шевченка – більше десяти. Кожен рік не забуваю про нього, проводжу або конференції, або академічні наукові читання, або круглі столи. Минулоріч ми влаштовували міжнародну конференцію в Німеччині, видали збірник наукових праць. Тож німці вже добре знають Шевченка. Є багато перекладів.

Юрій Бойко-Блохин першим заснував шевченкознавство в Німеччині, видав шестисотсторінкову працю про Кобзаря. Німці, читаючи ці книги, можуть дізнатися, хто такий Шевченко. Кобзар заслужив мати місце в європейській літературі. Чому не мав? Бо час був не той: все українське пригнічувалось, а Шевченко був вірним Україні. Всі знають, чому так робилося, щоб культуру і літературу не ставили на відповідний рівень. Пушкіна прославляли, то чому було нашого Шевченка не поставити на гідне місце?!

… Про все це знають люди, тому і вирішили, очевидно, нагородити мене премією.

IMG_0872

У Вашому доробку понад 600 наукових праць. Наразі Ви досліджуєте спадщину Юрія Бойка-Блохина. Що ще у колі Ваших нинішніх наукових інтересів?
– Активно продовжую свою наукову працю, бо боюся не встигнути зробити всього того, чого ще хочу. Вивчаю архівні матеріали Домета Олянчина, трохи призупинила досліджувати спадщину Дмитра Чижевського. Зосереджуюся на вивченні наукової, громадської, релігійної, політичної спадщини Юрія Бойка-Блохина. Якби мене спитали, у якій царині він зробив більше, я б відповіла: «Він почав з політики і, напевно, нею і закінчив». Випускаю наразі третій том епістолярної спадщини, там ще буде на два томи. Він вів переписку з видатними особистостями – останнім нащадком Австрійської імперії Отто фон Габсбургом, Штраусом, Йозефом Штауфенбергом, які входили до керівних органів Бундестагу. Даю коротку характеристику тієї людини, з якою листувався. Це дуже цікаво. Дуже люблю цей жанр, який, на жаль, тепер втрачає своє значення. А даремно, бо коли читаєш лист, бачиш людину.

Тобто наразі в колі Ваших наукових зацікавлень – вивчення спадщини українських діаспорних учених…
– Так. Знаєте, дуже добре українські науковці пишуть, але зв’язків і паралелей з європейською літературою, культурою немає. А в діаспорних учених є. Тому треба вивчати їх праці. Підняти з пороху, писати курсові, дипломні, порівнювати.

Це не може бути лише та література, яка була дозволена. У нас така висока література, культура, якої немає ніяка інша нація. Тепер треба то відновлювати.

Ви одна з тих, які повертають спадщину українських діаспорних науковців на Батьківщину. З якими труднощами Ви зіштовхуєтесь на такому благородному шляху?
– У першу чергу з матеріальними. З 2005 року почала завозити архів у Переяслав-Хмельницький університет. Закупила меблі, облаштувала приміщення. Є там три архіви – Юрія Бойка-Блохина, мій і «Німецько-українського наукового Об’єднання». Це дуже важливі матеріали, бо Юрій Бойко-Блохин їздив по країнах і робив копії праць: Єфремова, Франка, багатьох інших. Там є сорок таких папок. Він казав: «Ти можеш втратити бібліотеку, але це вартує більше за бібліотеку». Він вважав, що найбільше повинні цінуватися дослідження з архівних матеріалів. Тепер продовжується бібліографічний опис.

Даю все безкоштовно. Самотужки переправляю книги. Можете собі уявити, скільки це коштує, бо кожну книгу зважують. Як відправлю сюди, мене чекають, щоб я приїхала і все це знову оплатила і передала просто в архів. Всюди треба грошей. Тому мені матеріально важко. А ще випускаю книги. Вже випустила вісім шістсот-, вісімсотсторінкових збірників, які сама підготувала, набрала двома мовами, відкоригувала і готове здала до друку. І все оплатила…

Знайшла вже кілька спонсорів. Але видати книгу не так легко, навіть і тут, в Україні. У Німеччині ж видавати дуже дорого, тому знайшла добре видавництво в Україні. 2009 року ми офіційно відкрили архів, тож науковці мають змогу працювати.

прапори

А ще шукаю собі наступника. Але всі бояться те перейняти, хоч обіцяю допомагати. Хочу, щоб забрали цю роботу в мене, бо повинна писати. Я ще спогадів не написала. Якщо епістолярій не підніму, хоч половина і так втрачена, то вже ніхто цього не зробить.

Перевезення архіву має бути в інтересах України. Чи є якась допомога з українського боку?
– З боку України ніякої підтримки. Навіть членських внесків не роблять. Німці мені кажуть, що за це мала би платити Україна, а не я. Матеріально не допомагає ніхто – ні держава, ні учасники.

Один раз домовилися, щоб я все підготувала, видала, а українська сторона оплатить і забере книги. Я витратилася, видавши половину книг у твердій палітурці, а вони попросили подарувати одну книгу, бо нема фінансування, не можуть забрати книги. А продавати книги я не стану і нема де.

Часто перебуваючи в Україні, добре знаючи нашу систему освіти й науки, чи можете порівняти німецьку й українську науку?
– Я не беруся порівнювати. Але хочу сказати: наука пов’язана з освітою. Вища освіта – з середньою, а та – із садочками і родиною. Я колись написала статтю на цю тему – «Освіта в Україні потребує кардинальних змін». А ще, коли читаю лекції в Україні, бачу, що є розумні діти. У студентів сяють очі, але вони засяяли б ще яскравіше, якби система освіти була інакше побудована.

До того ж перше виховання йде в родині. На мій погляд, дітей не завжди правильно виховують. Дитину не можна бити, не можна наказувати, не можна ображати, не треба родити їй боляче, не треба кидатися до неї, коли плаче. Її треба загартовувати. Діти дуже розумні. Якщо дитя буде вчитися на своїх помилках, більше не буде так робити. У Німеччині переважно використовують методику Монтессорі, школу вільного виховання дітей.

А школа – це просто страшне в Україні зараз. Там убивають талант дітей. Ще страшніше, коли є корупція в школі…

У вас вважають, що всі мають писати за вчителем, викладачем, конспектувати однаково. Ні, є план – і самотужки вчися. Словом, треба змінювати систему освіти.

Часто дискутують, чи допоможе розв’язати ці проблеми інтеграція в Європу. На Ваш погляд, чи зміниться ситуація бодай в системі освіти і науки?
– Безумовно. Я спостерігаю, як уже зараз вчаться в Німеччині студенти з України, Росії, Білорусі. Вони вчаться дисципліни – біжать в бібліотеку, біжать заробляти собі на життя, бо знають, що там інакше не пройде. Розуміють, що день і ніч треба вчитися, працювати над собою, а ще й гроші заробити, забезпечити себе. Питання мусять вивчити широко, щоб скласти іспит. Вони не обманюють – отже, піддаються вихованню в європейському середовищі. Дуже добре, що вони вчаться у нас і принесуть культуру в Україну. Хоч вона не така висока, це не період ХІХ століття, рівень культури скрізь падає, але звички, дисципліна, поведінка залишаються.

У сфері Ваших наукових зацікавлень переважно класики літератури, а чи цікавитесь сучасною белетристикою?
– Німецькою хіба що. В українській я не плаваю, бо бачу, що мені то не потрібне. Особливо спостерігаючи за сучасними модерністами чи феміністами (Грабовичем, Гундоровою, Забужко), які псують імідж Шевченка. Тому більше класику люблю. Можливо, згодом і наші сучасні письменники трошки інакше будуть мислити. Вони думають більше про секс і таке інше.. Шевченка називають гомосексуалістом, Лесю Українку і Кобилянську – лезбі… А яке вам діло?! Ну і що? Приватні справи лишіть для людини. За це закон карає, коли ви починаєте ритися в чиїйсь білизні.

права

Попри всі негаразди, які напрямки розвитку науки в Україні Ви бачите?
– Думаю, що наука почне підбадьорюватися. Співпраця із Заходом оживить її.

Дуже мене тішить, що в керівництві з’являються молоді люди. Навіть у розмовах з ними вже зрозуміла, що молодь іде в ногу з часом, чітко формулює думки. Молоді толерантні, йдуть відмінним напрямком. А старшим треба йти на пенсію.

В Україні все буде – аби тільки Бог дав миру!

Розмовляла Іванка Когутич
Фото Віталія Завадяка

(Переглядів: 377 )

Читати більше

Керуючий справами УПЦ розповів, що насправді відбувається довкола Церкви (рос.) В связи с волнениями вокруг вопроса о предоставлении автокефалии по просьбе редакции «Православная Жизнь» Управляющий делами Украинской Православной Ц...
Відпустка у стосунках з Богом: норма чи втеча від Любові? Чи є таке поняття як відпустка у стосунках з Богом, чи потрібна вона пересічному мирянину, ба навіть духовним особам (священикам, монахам)?Літній пері...
Що війна робить з дітьми Интервью с настоятелем Свято-Александровского храма  п. Боково-Платово, Антрацитовского благочиния, Ровеньковской епархии, Луганской области, протоиер...

Про автора

Залишіть коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов'язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.