Михайлівська церква присілка Бистрий на околиці Сваляви – шеднвр історії Закарпаття!

 |   | 

Закарпаття: Михайлівська церква у БистромуМихайлівська церква, пам’ятка дерев’яної архітектури ХVІ–ХVІІІ ст., справжня лемківська красуня з розкішними формами. Вона мала б стати місцем паломництва туристів, гостей краю та предметом гордості й турботи його мешканців. Однак, на превеликий жаль, думаю, що більшість моїх земляків-сучасників не тільки не обізнані з її історією, але й не знайомі з самим фактом існування цієї архітектурної пам’ятки ХVІІІ ст.

Михайлівська церква із цвинтарем, який діяв до 1930 р.,   розмістилася на невеликому пагорбі обабіч гірського потоку у центрі присілка Бистрий на околиці Сваляви, однак, оточена сучасними будівлями, не видна здалеку. Місцина надзвичайно живописна, з неї відкривається чудовий краєвид рідного міста. Михайлівська церква – справжній шедевр народного храмобудування! При першому ж погляді вражає єдиний динамічний рух, злет форм зі сходу на захід, від найнижчої з трьох існуючих маківок над вівтарем до найвищої над бабинцем з вишуканою церковною вежею, з галереєю та двоярусною банею у завершенні, на яких є три ажурні   барочні хрести, мереживо дерев’яної   покрівлі з ґонту… Розглядаючи хрести на маківках над навою та вівтарем, можна побачити перпендикулярний перетин навхрест трьох прямих, що вивищується над чітко вираженим мусульманським півмісяцем. Саме такий вигляд мають хрести православних церков доби козацького бароко, історичної доби перемоги наших предків-українців над ненависними татарами та турками, перемоги християнства над ісламом, що вони й символізують. Вхід до церкви низький, розташований з західного боку. Обабіч від нього – ґанок з галереєю, ажурними дерев’яними стовпчиками-підпорами та лавицями. Так будували тільки лемки! Дивишся – і на тебе віє подихом сивої давнини.

Справді, історія храму бере початок з осені 1588 р., коли перші мешканці кенезького поселення Великий Бистрий на схилі гори Берди у лісі збудували церкву. З певних причин на початку ХУІІ ст. її було перенесено на інше місце, де вона знаходиться й зараз. Одні кажуть, що через зсувні процеси на схилах Берди, інші – через те, що село розбудовувалося й поволі спускалося вниз, у долину, а хтось згадує старовинні перекази про недобрий знак – загибель від блискавки 14-річної дівчини на місцині, де стояла перша церква. Перевезення частин   старого храму з гори Берди волоком через потік настеленою з дубових колод дорогою, аби в болотi не грузли воли та конi, було нелегкою справою: нашi пращури-бистрянцi здiйснили ще один подвиг, вартий того, аби його було занесено до анналів iсторiї Карпатського краю. Перебудова тривала у кілька етапів і продовжувалася до 1759 р., майстри спорудили нову 15-метрову дзвіницю, храм набув сучасного вигляду й у день празника Архiстратига Михаїла був освячений. З iменем цього святого у Михайлiвськiй церквi впродовж більше двох столiть служилися молебнi. Цифри 1732 та 1733 на стінах бабинця, очевидно, свідчать про дати її ремонтів.

Звичайно, достеменно автори цієї унікальної архітектурної пам’ятки не відомі, бо ж пройшло стільки часу! Та й за Австро-Угорщини   документи, в яких значилися відомості про церкву, а можливо, й про її будівничих, було вилучено. Однак серед бистрян існує чимало оповiдей про появу храму, про мужнiх, терпеливих першопоселенцiв цього мальовничого куточку Свалявщини. Одна з найбiльш достовiрних, пiдкрiплених архiвними даними звістка доносить до нас спогад про засновникiв присiлка, серед яких був i такий собі Михайло Iвашкович, який доти проживав у В. Бистрому, що серед великоберезнянських хащ, тож і цю мiсцину запропонував назвати Бистрим. Кремезної статури, він був людиною набожною, тому й закликав усiх, хто розбив житла поряд, розпочати спiльне життя з будiвництва дому, пiд склепiнням якого кожен зможе очистити перед Богом душу, попросити від нього добра, захисту вiд диявольських спокус. З цих слів, подейкують, і розпочалося будівництво церкви.

Багато важливих та складних соцiальних змiн сталося вiдтодi, про що безпристрасно пишеться у церковних реєстрах, звідки зринає дивна, захоплююча історія наших пращурів, що століттями народжувалися, одружувалися й вiдходили у потойбiчний свiт на цих землях. Та дух надiї, порятунку вiд злих сил, добра завжди витав у стiнах Бистрянської обителi впродовж усієї її непростої історії. Наприкінці 40-х р.р. минулого століття церкву було закрито, та на початку 90-х богослужіння у ній відновлено. Під час політичних репресій різних епох храм втратив три дзвони. За   радянських часів Михайлівську церкву хотіли розібрати й перевезти до музею народної архітектури в обласному центрі – такої долі зазнав дерев’яний лемківський храм із с.Шелестова, – але громада відстояла свою святиню. А   згодом її вдалося занести до обліку пам’яток архітектури, про що свідчить пам’ятна табличка на стіні. 1972 р. церкву реставровано відомим львівським архітектором та вченим І.Могитичем. Однак у той же час   «правнуки погані» славних майстрів поглумилися над святинею: за кілька метрів від південного фасаду встановлено бетонного стовпа високої напруги, а за кілька кроків перед головним фасадом закопано гігантський резервуар. Охоронну зону архітектурної пам’ятки ХVІІІ ст.., по суті, знищено, як знищено й поле її споглядання. На місці знесеної автентичної простенької одноярусної дерев’яної дзвіниці, яка вдало доповнювала церковний ансамбль,   2001 р.   виросла висока мурована з сучасних будівельних матеріалів, того ж року вирубано розкішну липову алею. Несхвальні погляди науковців на ці зміни збігаються. Та до молитви вірників все ще скликають старі дзвони, придбані у 1905, 1928, 1938, 1952 р.р. На свято Пресвятої Євхаристії 2001 р. освятили хрест на схилі, де стояла первісна   церква. Кажуть, при вирубці лісу знайдено й залишки фундаменту найстарішої будівлі Михайлівського храму. 2008 р. Свалявська міська рада виготовила проектно-кошторисну документацію, а восени 2010 р. розпочалися роботи з реконструкції храму, що вселяє надії на продовження життя Бистрянської святині.

Зазнав модернізації й інтер’єр Михайлівської церкви. Але, в той же час, добре збережено іконостас другої половини ХVIII ст., вишуканим ажурним візерунком вирізняються царські врата з різьбою та позолотою. Безцiннi Бiблiї, молитовники, з-помiж яких особливо шанується семипiсенниця „Трiвідiон”, видана 1667 р. у Львовi приватним друкарем Михайлом Сливкою… Безумовно, для свалявцiв ця книга важить так само, як для людства взагалi першi заповiтнi фолiанти „Авеста”, „Веди” та інші. Однією з найбільших святинь є найстаріша ікона з ликом Святого Миколая. Разом з цією реліквією стіни давнього храму прикрашають святі образи трьохсот- та двохсотрічної давності. „У яскравому свiтлi ламп та свiчок виплiтаються сивi ароматнi пасма ладану, огортають рiзьблений iконостас, розписи на стiнах, склепiннi. Це – також роботи мiсцевих майстрiв пензля, червонодеревникiв. А якi тут неперевершенi вишивки на домотканих рушниках, серветках, килимках, з якою любов’ю й розумiнням обставлена та доглянута церковна атрибутика! Величезну товщу часу пережили, перебачили, перестраждали лики святих на рiдкiсних іконах”, –   пише про нашу святиню закарпатський дослідник дерев’яних церков М. Сирохман. Ми з вами маємо, чим захоплюватися й пишатися!

(Переглядів: 46 )

Читати більше

З колядою до онкогематологічного відділення Обласної дитячої лікарні «Як і завжди, в період різдвяних свят ми з колядою завітали до наших маленьких, але водночас «великих» духом друзів. Друзів незвичних, тих, які проход...
Архієпископ Феодор провів архієрейське богослужіння в храмі святителя Іоанна Вчора керуючий Мукачівською єпархією Високопреосвященніший Феодор, архієпископ Мукачівський і Ужгородський провів архієрейське богослужіння в храмі св...
“УПЦ – це я!” – флешмоб в мережі Фейсбук Менш ніж за добу майже дві тисячі користувачів мережі Фейсбук, які ідентифікують себе віруючими Української Православної Церкви, підтримали ідею розмі...

Про автора

Залишіть коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов'язкові поля позначені *