Синод РПЦ зробив заяву у зв’язку з антиканонічними діями Константинопольського Патріархату в Україні

Синод РПЦ зробив заяву у зв’язку з антиканонічними діями Константинопольського Патріархату в Україні

 |   | 

Відповідну заяву Священний Синод Руської Православної Церкви прийняв 14 вересня 2018 року під час свого позачергового засідання, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ із посиланням на cайт patriarchia.ru. 

Священний Синод Руської Православної Церкви з глибоким жалем і скорботою сприйняв заяву Священного Синоду Константинопольської Православної Церкви про призначення своїх «екзархів» у Київ. Це рішення прийнято без погодження з Предстоятелем Руської Православної Церкви і Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм — єдиним канонічним главою Православної Церкви в Україні. Воно є грубим порушенням церковного права, вторгненням однієї Помісної Церкви на територію іншої. Більш того, Константинопольський Патріархат позиціонує призначення «екзархів» як етап у реалізації плану надання «автокефалії» Україні, який, згідно з його заявами, незворотній і буде доведений до кінця.

Прагнучи обґрунтувати претензії Константинопольського Престолу на відновлення юрисдикції над Київською Митрополією, представники Фанару заявляють про те, що Київська Митрополія ніби ніколи і не передавалася в юрисдикцію Московського Патріархату. Подібні твердження не відповідають дійсності та повністю суперечать історичним фактам.

Перша кафедра Руської Православної Церкви, Київська Митрополія, протягом століть складала з нею єдине ціле, незважаючи на політичні та історичні негаразди, що часом розривали єдність Руської Церкви. Константинопольський Патріархат, до юрисдикції якого спочатку входила Руська Православна Церква, до середини XV століття послідовно відстоював її єдність, що згодом знайшло відображення в титулатурі Київських Митрополитів — «всієї Русі». І навіть після фактичного перенесення первосвятительської кафедри з Києва до Володимира, а потім до Москви, митрополити всієї Русі продовжували іменуватися Київськими.

Тимчасовий поділ єдиної митрополії всієї Русі на дві частини пов’язано з сумними наслідками Ферраро-Флорентійського Собору і початком унії з Римом, яку Константинопольська Церква спочатку прийняла, а Руська Церква відразу ж відкинула. У 1448 році Собор єпископів Руської Церкви без благословення Константинопольського Патріарха, який на той момент перебував в унії, поставив митрополитом святителя Іону. З цього часу Руська Православна Церква веде своє автокефальне буття. Однак десять років потому, у 1458 році, колишній Константинопольський Патріарх Григорій Мамма, котрий знаходився в унії і перебував у Римі, висвятив для Києва самостійного митрополита — уніата Григорія Болгарина, підпорядкувавши йому території, що нині складають частину України, Польщі, Литви, Білорусії і Росії.

Рішенням Константинопольського Собору 1593 року за участю всіх чотирьох Східних Патріархів Московська Митрополія була піднесена до статусу Патріархату. Цей Патріархат об’єднував всі руські землі, про що свідчить лист Патріарха Константинопольського Паїсія Патріарху Московському Никону від 1654 року, в якому останній іменується «Патріархом Московським, Великої і Малої Русі».

Воз’єднання Київської Митрополії з Руською Церквою відбулося в 1686 році. Про це було видано відповідне діяння за підписом Патріарха Константинопольського Діонісія IV і членів його Синоду. У документі немає жодного слова про тимчасовий характер передачі Митрополії, про що нині безпідставно говорять ієрархи Константинополя. Немає тверджень про тимчасову передачу Київської Митрополії і в текстах двох інших грамот Патріарха Діонісія від 1686 року – на ім’я Московських царів, і на ім’я Митрополита Київського. Навпаки, у грамоті Патріарха Діонісія Московським царям 1686 року сказано про підпорядкування всіх Київських Митрополитів Патріарху Московському Іоакиму і його наступникам, «иже ныне и по нем будущим, да познавают старейшаго и предстоящаго по времени сущаго Патриарха Московскаго, яко от него хиротонисаемаго». Тлумачення представниками Константинопольської Церкви сенсу згаданих документів 1686 року не знаходить щонайменшого обґрунтування в їхніх текстах.

До XX століття жодна Помісна Православна Церква, включаючи Константинопольську, не оскаржувала юрисдикцію Руської Церкви над Київською Митрополією. Перша спроба оскаржити цю юрисдикцію пов’язана з наданням Константинопольським Патріархатом автокефалії Польської Православної Церкви, яка на той момент мала автономний статус у складі Руської Православної Церкви. У невизнаному Руською Церквою Томосі про автокефалію Польської Церкви 1924 р. Константинопольський Патріархат без будь-якого обґрунтування заявив: «Первісне відпадання від нашого Престолу Київської Митрополії й залежних від неї Православних Церков Литви і Польщі і приєднання їх до Святої Церкви Московської було здійснено не у відповідності до канонічних постанов».

На жаль, це лише один із фактів вторгнення Константинопольського Патріархату в канонічні межі Руської Церкви в 1920-ті і 1930-ті роки. У той же час, коли Руська Церква піддавалася безприкладним за жорстокістю атеїстичним гонінням, Константинопольський Патріархат без її відома і згоди зробив неканонічні кроки відносно автономних Церков, які входили до її складу, на території молодих держав, що сформувалися на кордонах колишньої Російської Імперії: в 1923 році перетворив автономні Церкви на території Естонії та Фінляндії у власні митрополії, в 1924 році надав автокефалію Польській Православній Церкві1, в 1936 році проголосив свою юрисдикцію в Латвії. Крім того, в 1931 році Константинополь включив у свою юрисдикцію руські емігрантські парафії в Західній Європі без згоди Руської Православної Церкви, перетворивши їх у власний тимчасовий екзархат.

Особливо непривабливою виявилася участь Константинопольського Патріархату в спробах скинути святителя і сповідника Патріарха Московського і всієї Русі Тихона, канонічно обраного в 1917 році. Ці спроби робила атеїстична влада у 1920-ті роки, штучно створивши в Руській Церкві обновленський, модерністський розкол для підриву авторитету Православної Церкви серед віруючих, «радянізації» Церкви і її поступового знищення.

У 1920-ті роки обновленці активно сприяли арештам православного єпископату та духовенства, писали на них доноси і захоплювали їхні храми. Патріарх Константинополя Григорій VII відкрито підтримав обновленців. Його офіційний представник в Москві архімандрит Василій (Димопуло) був присутній на обновленських псевдособорах, а в 1924 році сам Патріарх Григорій звернувся до святителя Тихону з закликом зректися Патріаршества.

У тому ж 1924 році обновленці опублікували витяги з протоколів засідань Священного Синоду Константинопольського Патріархату, отримані ними від архімандрита Василія (Димопуло). Згідно з випискою, датованої 6 травня 1924 року, Патріарх Григорій VII «на запрошення з боку церковних кіл Російського населення» прийняв запропоновану йому «справу умиротворення смут і розбіжностей, що сталися останнім часом у тамтешній братській церкві, призначивши для цього особливу патріаршу комісію». Згадані в протоколах «церковні кола Російського населення» представляли аж ніяк не мученицьку Руську Церкву, яка зазнала тоді жорстоких гонінь із боку безбожної влади, а розкольницькі угруповання, з цією ж владою співпрацювали та активно підтримали організоване нею цькування святого Патріарха Тихона.

Про причини, згідно з якими Константинопольська Церква підтримувала обновленський розкол, зайнявши в боротьбі з Руською Церквою сторону комуністичного режиму, відверто говорив усе той же архімандрит Василій (Димопуло) у своєму зверненні від імені «всього Константинопольського пролетаріату», адресованому одному з високих чинів безбожної влади: «Здолавши своїх ворогів, перемігши всі перешкоди, зміцнівшись, Радянська Росія може тепер відгукнутися на прохання пролетаріату Близького Сходу, доброзичливого до неї, і тим ще більше розташувати до себе. У Ваших руках… зробити ім’я Радянської Росії ще більш популярним на Сході, ніж воно було раніше, і я гаряче прошу Вас, надайте Константинопольській Патріархії велику послугу, як сильний і міцний уряд могутньої держави, тим більше що Вселенський Патріарх, визнаний на Сході главою всього православного народу, ясно показав своїми діями прихильність до радянської влади, яку він визнав». В іншому листі до того ж радянського чиновника архімандрит Василій пояснював, яку «послугу» він має на увазі — повернення будівлі, що належала Константинопольському подвір’ю в Москві, дохід від якого раніше щорічно перераховувався в Константинопольську Патріархію.

Дізнавшись про рішення Константинополя надіслати «патріаршу комісію» у межі Руської Церкви, її єдино законний Глава Патріарх Всеросійський Тихон висловив рішучий протест у зв’язку з неканонічними діями свого побратима. Його слова, сказані без малого сто років тому, актуально звучать і в наші дні: «Ми чимало зніяковіли і здивувалися, що представник Вселенської Патріархії, глава Константинопольської Церкви, без всяких попередніх відносин із Нами, як із законним представником і главою всієї Руської Православної Церкви, втручається у внутрішнє життя і справи автокефальної Руської Церкви… Всяке надсилання будь-якої комісії без обговорення зі Мною, як єдино законним і православним Першоієрархом Руської Православної Церкви, без Мого відома не законне, не буде прийнято руським Православним народом і не внесе заспокоєння, а ще більшу смуту і розкол у життя і без того багатостраждальної Руської Православної Церкви». Обставини часу перешкодили відправленню цієї комісії до Москви. Її приїзд означав би вже не просто втручання, але пряме вторгнення у справи Руської Православної Церкви, яке має місце зараз.

Ціною крові багатьох тисяч новомучеників Руська Церква вистояла в ті роки, прагнучи покрити любов’ю цю сумну сторінку своїх відносин із Константинопольською Церквою. Однак у 1990-ті роки, в період нових випробувань Руської Церкви, пов’язаних із глибокими геополітичними потрясіннями, небратська поведінка Константинопольської Церкви знову повною мірою виявила себе.

Зокрема, незважаючи на те, що в 1978 році Патріарх Константинопольський Димитрій оголосив, що Томос 1923 року про переведення в константинопольську юрисдикцію Естонської Православної Церкви втратив силу, в 1996 році Константинопольський Патріархат антиканонічно поширив свою юрисдикцію на Естонію, у зв’язку з чим Московський Патріархат був змушений тимчасово розірвати з ним євхаристійне спілкування.

У той же період були зроблені перші спроби Константинопольського Патріархату втрутитися в українські церковні справи. У 1995 році в юрисдикцію Константинополя були прийняті українські розкольницькі громади у США та країнах діаспори. У тому ж році Патріарх Константинопольський Варфоломій письмово дав обіцянку Патріарху Алексію, що прийняті громади не будуть співпрацювати або мати спілкування з іншими українськими розкольницькими угрупованнями».

Запевнення в тому, що представники українського єпископату Константинопольського Патріархату не будуть вступати в контакт і співслужити з розкольниками, не були виконані. Константинопольський Патріархат не вжив заходів щодо зміцнення їх канонічної свідомості і був втягнутий в антиканонічний процес легалізації розколу в Україні шляхом створення паралельної церковної структури і надання їй автокефального статусу.

Позиція щодо питання про автокефалію, яку озвучує зараз Константинопольська Патріархія, повністю суперечить узгодженій позиції усіх Помісних Православних Церков, що була вироблена в результаті непростих дискусій у рамках підготовки до Святого і Великого Собору і зафіксована у документі «Автокефалія і спосіб її проголошення», який був підписаний представниками усіх Помісних Церков, в тому числі Константинопольської Церкви.

За відсутністю офіційного прохання про автокефалію з боку єпископату Української Православної Церкви Патріарх Варфоломій прийняв до розгляду прохання, що надійшло від українського уряду і розкольників, яке повністю суперечить його власній позиції, котру він до останнього часу займав і про яку неодноразово заявляв, у тому числі публічно. Зокрема, в січні 2001 року в інтерв’ю грецькій газеті «Неа Еллада» він говорив: «Автокефалія і автономія дарується усій Церкві рішенням Вселенського Собору. Оскільки ж за різними причинами неможливе скликання Вселенського Собору, то Вселенська Патріархія, як координатор усіх Православних Церков, дарує автокефалію або автономію, за умови, що вони це схвалять».

За останніми односторонніми діями і висловлюваннями Патріарха Варфоломія стоять ворожі Православ’ю еклезіологічні подання. Нещодавно, виступаючи перед зібранням ієрархів Константинопольського Патріархату, Патріарх Варфоломій стверджував, що «Православ’я не може існувати без Вселенського Патріархату», що «для Православ’я Вселенський Патріархат служить закваскою, яка “заквашує все тісто” (Гал. 5:9) Церкви і історії». Ці висловлювання важко оцінити інакше як спробу перебудувати православну еклезіологію за римсько-католицькою моделлю.

Особливу скорботу викликало у Руської Православної Церкви нещодавнє рішення Священного Синоду Константинопольської Церкви про допустимість повторного шлюбу для кліриків. Це рішення є порушенням Святих канонів (17 правила святих Апостол, 3 правила Трулльського Собору, 1 правила Неокесарійського Собору, 12 правила святителя Василія Великого), зневажає всеправославну згоду і фактично є відмовою від підсумків Критського Собору 2016 року, визнання якого Константинопольський Патріархат так активно домагається від інших Помісних Церков.

У спробах затвердити свої неіснуючі і ті, що ніколи не існували, владні повноваження Православної Церкви Константинопольського Патріархату у цей час втручається в церковне життя в Україні. У своїх заявах ієрархи Константинопольської Церкви дозволяють собі називати «антиканонічним» Митрополита Київського і всієї України Онуфрія на тій підставі, що він не згадує Константинопольського Патріарха. Між тим, раніше на Зібранні Предстоятелів Помісних Церков у Шамбезі в січні 2016 року Патріарх Варфоломій публічно називав Митрополита Онуфрія єдиним канонічним Предстоятелем Православної Церкви в Україні. Тоді ж Предстоятель Константинопольської Церкви дав обіцянку, що ні під час Критського Собору, ні після нього не будуть зроблені ніякі зусилля, щоб легалізувати розкол або в односторонньому порядку надати комусь автокефалію.

Із сумом доводиться констатувати, що дану обіцянку нині порушено. Односторонні, антиканонічна дії Константинопольського Престолу на території України, що здійснюються за повного ігнорування Української Православної Церкви, є прямою підтримкою українського розколу. Серед багатомільйонної пастви Української Православної Церкви викликає спокусу той факт, що Константинопольський Патріархат, вважаючи себе Церквою-Матір’ю для Української Церкви, подає своїй дочці замість хліба камінь і змію замість риби (Лк. 11:11).

Глибоке занепокоєння Руської Православної Церкви помилковим і викривленим уявленням Константинопольської Церкви про події в Україні було особисто донесено Патріархом Московським і всієї Русі Кирилом до Патріарха Варфоломія 31 серпня 2018 р. Однак, як показали подальші події, голос Руської Церкви не був почутий і через тиждень після зустрічі Константинопольський Патріархат опублікував антиканонічне рішення про призначення у Київ своїх «екзархів».

У критичній ситуації, коли Константинопольська сторона практично відмовилася вирішувати питання шляхом діалогу, Московський Патріархат змушений призупинити молитовне поминання Константинопольського Патріарха Варфоломія за богослужінням і з глибоким жалем призупинити співслужіння з ієрархами Константинопольського Патріархату, а також перервати участь Руської Православної Церкви в Єпископських асамблеях, так само як і в богословських діалогах, багатосторонніх комісіях і всіх інших структурах, в яких головують або співголовують представники Константинопольського Патріархату.

У разі продовження антиканонічної діяльності Константинопольського Патріархату на території Української Православної Церкви ми будемо змушені повністю розірвати євхаристійне спілкування з Константинопольським Патріархатом. Вся повнота відповідальності за трагічні наслідки цього поділу ляже особисто на Патріарха Константинопольського Варфоломія і архієреїв, які підтримують його.

Усвідомлюючи, що те, що нині відбувається, становить небезпеку для всього світового Православ’я, звертаємося в цей складний час за підтримкою до Помісних автокефальних Церков, закликаємо Предстоятелів Церков перейнятися розумінням нашої спільної відповідальності за долю світового Православ’я та ініціювати братське всеправославне обговорення церковної ситуації в Україні.

Звертаємося до всієї повноти Руської Православної Церкви із закликом до гарячої молитви про збереження єдності Святого Православ’я.

***

1 — Наповнений щирим бажанням підтримати Православ’я, яке перебуває в меншості і часом у досить непростій ситуації, Московський Патріархат, зі свого боку, надав в 1948 році автокефальні права Православній Церкві в Польщі і підтвердив автономний статус Православної Церкви в Фінляндії, наданий Святішим Патріархом Тихоном в 1921 році, погодившись у 1957 році пустити в непам’ять усі канонічні суперечки і непорозуміння між Фінляндською Православною Церквою і Руською Православною Церквою, визнати Фінську архієпископію в дійсному статусі та передати в її юрисдикцію Ново-Валаамський монастир, після чого було відновлено молитовно-канонічне спілкування.

(Переглядів: 11 )

Читати більше

«Зупинись на мить, бо це «тепер»! Здавалося б, що назва звучить, як лого якоїсь компанії, акції чи девіз окремої людини. Та ні, це трошки інше… Спробуємо це відкрити з іншого ракурсу....
Що допоможе віруючій дитині “вижити” в звичайній школі? Завтра настає новий навчальний рік, а це означає, що перед тисячами православних школярів знову гостро постане проблема «виживання» в звичайній школі....
Як правильно відсвяткувати Трійцю? Побутують різні повір'я, пов'язані зі святкуванням Трійці. Люди стурбовані напередодні свята, як прикрасити будинок, які трави і де розмістити, що осв...

Про автора

Залишіть коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов'язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

x Shield Logo
This Site Is Protected By
The Shield →