В мережі розповіли про римо-католицьку школу для хлопчиків та її директора Йожефа Гаґера

В мережі розповіли про римо-католицьку школу для хлопчиків та її директора Йожефа Гаґера

 |   | 

У постійній рубриці видання “Прозахід” “Втрачений Ужгород” закарпатська журналістка Тетяна Літераті цього разу розповіла про римо-католицьку школу для хлопчиків та її директора Йожефа Гаґера. 

На вулиці Духновича є одна будівля з дуже гарно відреставрованими старими дверима, які майже ніколи не відчиняються. Нині у ній талановиті діти навчаються музиці, двері ж із боку вулиці Духновича не відчиняються тому, що учні заходять до приміщення з вулиці Волошина. Колись же то був вхід до початкової римо-католицької школи для хлопчиків, і малі учні бігали через нього щодня, оббиваючи свої черевики об стару бруківку вулиці.

Загалом конфесійна римо-католицька початкова школа для хлопчиків була в Ужгороді однією з найстаріших. Її заснували ще у 1776 році, однак де вона діяла у ті часи – невідомо. Вже у 1857 році у школі працювали чотири вчителі, і ця традиція збереглася в навчальному закладі аж до кінця Другої світової війни. Кожен учитель займався одним із чотирьох класів, тобто, був учитель, котрий вів лише перший клас, далі діти переходили у другий клас і потрапляли до другого вчителя, у третьому класі їх навчав уже третій, а випускав зі школи – четвертий. Один із вчителів також виконував функцію директора школи. Ми, на жаль, не знаємо, хто керував навчальним закладом у ті давні часи, але з 1936 року обов’язки директора виконував учитель на ім’я Йожеф Гаґер (Háger József).

Учні школи 1940-1941 навчального року. У центрі сидить склавши руки на грудях, директор Йожеф Гаґер

 

Мабуть, прізвище Гаґер буде відоме багатьом ужгородцям, особливо людям старшого віку, котрі добре пам’ять славу найвідомішого закарпатського тенісиста Йосипа Гаґера (Гагера). Нинішня розповідь стосується саме цієї сім’ї Гаґерів, адже титулований тенісист був сином того самого вчителя, котрий у 1936-му став останнім директором ужгородської римо-католицької школи для хлопчиків.

Йожеф Гаґер не був корінним ужгородцем. Він народився у 1899 році в Мукачеві, професію вчителя здобув у Сотмарі (нині – румунське місто Сату-Маре), вчителювати почав у селі Шарошоросі (нині – село Оросієво на Берегівщині), а потім працював і проживав у Тисоуйлоку (нині – смт Вилок на Виноградівщині). Саме там  молодий учитель познайомився зі своєю майбутньою дружиною – єдиною донькою місцевого вчителя і кантора римо-католицької церкви Онтола Шимона. Моргіт-Марія Шимон була дівчиною строгою і скромною, мабуть, через те, що росла без матері і багато років прожила в інтернаті закритої римо-католицької школи далеко від дому. Мама дівчини померла одразу же після пологів, а тато, розуміючи, що не зможе виховувати новонароджену дитину сам, незабаром одружився на подрузі своєї дружини – Вілмі Гретел. Вілма була доброю, хоч і строгою мачухою. Після завершення початкової школи маленьку Моріку відправили до закритого навчального закладу, потім же – до вчительської семінарії.

Моргіт-Марія Шимон

 

Про батька Марії відомо, що він був заможним, мав багато землі, яку продав для того, аби зробити римо-католицькій церкві у Вилоку дорогий подарунок – орган. Цей музичний інструмент братів Рігер з Будапешта встановили у парафіяльному костелі св. Ілони у 1896 році, там він є і досі. А Онтол Шимон за свою щедрість навіть отримав письмову подяку особисто від Папи Римського Лео ХІІІ.

Марія Шимон та Йожеф Гаґер познайомилися у Вилоку, там же у 1920-му одружилися і там же через рік у подружжя народилася донька Марія. Нині нащадкам невідомо, чи проживала тоді молода пара разом із сім’єю Шимон, чи мала окремий будинок. Знають вони лише, що у 1921 році Гаґери зі своїм немовлям опинилися на вулиці, бо сильна повінь просто рознесла їхній будинок. Загалом Вилок, розташований на березі Тиси, дуже часто страждав від руйнівних повеней. Найбільша з них у 1933-му зруйнувала в селищі 120 будинків. Оселя ж Гаґерів постраждала від паводку раніше, в сім’ї навіть збереглося фото, на якому добре видно ряд сильно пошкоджених будинків.

Через повінь молоде подружжя Гаґерів втратило багато цінних речей, навіть родинних світлин у нащадків майже немає саме через те, що їх забрала стрімка течія Тиси. Втрати були такими великим, що Гаґери вирішили не відбудовувати свого будинку, а взагалі виїхати з Вилока. Так сім’я потрапила до Ужгорода, де Йожеф у 1923 році почав працювати вчителем римо-католицької початкової школи для хлопчиків.             

   У книжці “Ungvár és Ung vármegye”, виданій у 1940-му році, значиться, що чехословацькі правоохоронці заарештували Йожефа Гаґера за його проугорську позицію. Про цю сторінку життя Йожефа його нащадки нічого не знають, певно, це був нетривалий арешт у перехідний період або у перші роки існування чехословацької Підкарпатської Русі. Родині взагалі було дивно почути про такий випадок, адже Йожеф Гаґер політикою ніколи не займався, до партій не вступав, а вболівав лише за свою школу, церкву та спорт. Він був багаторічним членом правління спортивного клубу “UAC” (“Ужгородський атлетичний клуб”), обожнював футбол і маловідомий на той час у краї теніс. Саме він одного дня привів свого сина Йожефа (хлопчик народився у 1924-му в Ужгороді) на тенісні корти клубу, навчив його грати. Він же спонукав малого Йожефа вступити до футбольної команди “UAC”, водив його на тренування і завжди вболівав за сина під час ігор.

Директор школи Йожеф Гаґер зі своїми учнями – під час святкової ходи (1937 рік)

 

Директором римо-католицької школи Йожеф Гаґер став у 1936 році. Не варто думати, що якщо це була конфесійна школа, то її відвідувало мало учнів. Точно відомо, що станом на 1940-ий рік у школі навчалися 170 ужгородських хлопчиків. Йожеф Гаґер також навчав учнів першого класу. Щодо будівлі школи, то вона, як вже зазначалося раніше, розташовувалася на початку вулиці Духновича (в угорські часи – Телекі). Цю одноповерхову споруду звели у 1915 році. Позаду школи знаходився двір, оточений з усіх боків сусідніми будівлями. До нього можна було увійти і з подвір’я римо-католицької церковної адміністрації, яку після Другої світової війни перетворили на дитячу музичну школу. Однак учням, котрі вибігали на перервах у внутрішній дворик, заборонялося без дозволу заходити на територію церковної адміністрації і фари. Цей дворик, до слова, нині є одним із тих куточків Ужгорода, у якому, здавалося б, зупинився час. Щодо будівлі школи, то її теж дбайливо зберігають, навіть під час ремонту даху, який проводили кілька років тому, старовинну будівлу перекрили не сучасним матеріалом, а черепицею, знятою з “Совиного гнізда”.

Дворик колишньої римо-католицької школи нині виглядає так

 

Коридор колишньої парафіяльної  школи

 

Йожеф Гаґер дуже любив свою школу. Він був добрим до учнів, а вони його поважали і завжди слухалися. Високий, усміхнений – за його статечним виглядом ховалася душа справжнього поета. Він писав вірші, а ще прекрасно грав на роялі, який був окрасою квартири Гаґерів.

Йожеф Гаґер із дружиною на прогулянці

 

До слова, сім’я власного помешкання в Ужгороді довго не мала. Гаґери проживали спершу на площі Другетів, а потім винаймали квартиру у так званому Баньої-газі на вулиці Берчені. Будинок Баньої знають усі ужгородці старшого покоління, бо він є одним із найкрасивіших на цій вулиці. Нині він має 15-ий номер, і вже майже ніхто з тутешніх мешканців не пам’ятає поважну сім’ю Баньої, яка його збудувала.

Дочка директора, Марія Гаґер з подругою біля будинку Баньої

 

У 30-40-х роках одну з квартир там винаймала сім’я Йожефа Гаґера – і цей період був для них дуже щасливим. Йожеф тоді працював у школі, його дружина Моргіт-Марія була домогосподаркою, донька Марія-Анна та син Йожеф навчалися у гімназії, були дітьми розумними, працелюбними і добрими. Марія-Анна радувала батьків успіхами у стенографії, успішно закінчила вчительську семінарію, згодом же багато років була секретаркою головного лікаря міської лікарні. А Йожеф з юних літ показував неабиякий хист до тенісу, хоча спершу й вагався, чим йому займатися: цим видом спорту чи футболом.

Йосип Гаґер-молодший вже у радянські часи став першим на Закарпатті майстром спорту

 

Війна й наступні важкі повоєнні роки хоч і були для Гаґерів непростими, та все ж не стали трагічними, як для багатьох інших ужгородців. Звісно, радянська влада закрила римо-католицьку школу, але Йожеф Гаґер знайшов себе в іншій справі – став кантором церкви. Щодня під час мес він акомпанував церковному хору на старовинному органі, встановленому там ще у 1901 році. До слова, цей інструмент також виготовили у Будапешті, на підприємстві братів Рігер, а оновили його не так давно, у 2010-му. Як згадує нині онучка Йожефа Гаґера Кристина Йосипівна, дідусь дуже любив той старовинний орган, постійно біля нього крутився, доглядав за ним, ремонтував. Послухати, як грає на органі Йожеф Гаґер приходили навіть ті ужгородці, котрі не були римо-католиками. А ще саме Йожефа запрошували місцеві сім’ї, якщо в них хтось помирав і треба було підготувати прощальне слово. Йожеф міг написати те прощання у віршах, описуючи, якою людиною був померлий. Старші люди вважали, що Йожефові вірші роблять церемонію прощання напрочуд урочистою і емоційною, особливо ж якщо він писав вірші про людину, яку добре знав.

Слід сказати, що змінилася в радянські часи не лише робота Йожефа Гаґера, а і його місце проживання. У 50-х сім’я продала свій білий рояль, взяла державну позику і почала потроху будувати власний дім у кінці вулиці Цегольнянської. Через 5 років туди переселилися Йожеф з Марією, їхня донька Марія, котра так ніколи і не створила власну сім’ю, а також син Йожеф з дружиною Іриною та дітьми. Там Йожеф Гаґер-старший і доживав свого віку.

Щодня, майже до самої смерті, він ходив до костелу св. Юрія грати на органі, обов’язково заходив на базар на площі Корятовича, де неодмінно торгувався з продавцями, бо по старій пам’яті вважав, що на базарі торгуватися просто необхідно. Коли приходив додому, мусив одразу же записати у блокнот всі до копійки витрати і підрахувати решту. На обід до страви обов’язково випивав бокал свого улюбленого білого сухого вина, а ввечері частенько зустрічався з друзями за партією гри у карти.   

Йожеф Гаґер з дружиною, донькою Марією та онучкою Кристиною на будівництві свого дому, середина 50-х років

 

Кантором ужгородської римо-католицької  церкви Йожеф Гаґер був до 1978-го року. Незабаром потому  його не стало, але прізвище цієї людини не забулося, бо продовжувало бути на слуху завдяки великим спортивним успіхам його сина. Онучка же Йожефа Гаґера, Кристина Йосипівна, і зараз каже, що щоразу, як заходить до римо-католицької церкви, відчуває розчулення, бо їй повсякчас здається: десь там, на балконі досі грає на своєму улюбленому старовинному органі її дід – останній директор парафіяльної школи для хлопчиків Йожеф Гаґер.

Вулиця Духновича та колишня римо-католицька школа у 80-ті роки. Фото – Миколи Іванчо

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”   

(Переглядів: 10 )

Читати більше

Блаженніший Митрополит Онуфрій розповів, чому Церква забороняє ходити до чаклунів і ворожок (+відео) Блаженніший Митрополит Онуфрій у своїй недільній проповіді застеріг: звернення до так званих чарівників і ворожок завдає тільки шкоди, зцілити людину ...
Із якого “ребра” Бог створив жінку? (рос.) В книге Бытие сказано, что Бог сотворил женщину из ребра Адама. «И навел Господь Бог на человека крепкий сон; и, когда он уснул, взял одно из р...
У стінах храму Хуста виступав відомий колектив із заключним різдвяним концертом Уже за доброю традицією – третій рік поспіль – у рамках святкового турне місто над Тисою відвідав один із найкращих дитячих хорів України, лауреат між...

Про автора

Залишіть коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов'язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

x Shield Logo
This Site Is Protected By
The Shield →