Відпустка у стосунках з Богом: норма чи втеча від Любові?

Відпустка у стосунках з Богом: норма чи втеча від Любові?

 |   | 

Чи є таке поняття як відпустка у стосунках з Богом, чи потрібна вона пересічному мирянину, ба навіть духовним особам (священикам, монахам)?

Літній період майже у кожного з нас асоціюється з відпусткою, під час якої можна відпочити, змінити обстановку та набратися нових сил на найближчий трудовий рік. Ці факти оскаржити важко. Однак чи у всіх галузях (напрямах) нашого життя вони є істинними? Що ми маємо на увазі? Чи є таке поняття як відпустка у стосунках з Богом, чи потрібна вона пересічному мирянину, ба навіть духовним особам (священикам, монахам)? На жаль, досить часто наші з Ним стосунки вимірюються відвідуванням літургії і то раз у тиждень – у неділю. Що це – чергова галочка, спосіб уникнути осуду знайомих, данина моді чи стиль життя? Але чи таким має бути істинне життя з Богом, чи це трохи більше – можливо, стан душі, коли саме спілкування з Богом і є її відпочинком, а значить сутність питання як такого не має стояти на порядку денному? Наразі питань більше, ніж відповідей…

GoLoveYoursel.matalebeziba.ir[1]По порядку. Кожен з нас протягом певного відрізку часу (нехай умовно це буде календарний рік) більшу частину свого життя віддає роботі. Остання може бути фізичною чи розумовою, однак і одна й інша є важкою. Від обох її проявів, як наслідок, нам необхідний відпочинок. Молитва. Її з певного боку також можна назвати роботою і не тільки для осіб, які цим професійно займаються (маємо на увазі священиків і т.д.). Для того щоб творити молитву (справжню, а не під час якої писати водночас монографії чи будувати кораблі) потрібна неймовірна концентрація уваги та сила волі. Старі бабусі говорять, та й не дарма, що молитися важче будь-чого. Аналізуючи вищенаведене, постає закономірне питання – якщо від щоденної державної роботи, яка легша від молитви, нам необхідний відпочинок, то, можливо, слід брати перерву і у стосунках з Богом, що висловлюючись звичними для нас термінами буде звучати як відпустка? А як тоді бути з монахами, які живуть молитвою щосекундно, в кого вона є сутністю життя?

Усі ці важливі питання ми попросили прокоментувати священнослужителя Свято-Марії-Магдалинівського жіночого монастиря с. Зарічева Перечинського району – протоієрея Серафима ГИЧКУ.

Протоієрей Серафим Гичка
Протоієрей Серафим Гичка

–  Справді, літній період для багатьох з нас – це час відпочинку. Відпочинку від того життя, яким ми живемо цілий рік. Життя сповненого турботами, часто важкою працею, відповідальністю за близьких, одноманітністю та, як завжди, надіями на краще життя. І, як буває, що ми живемо мрією про те, як залишимо всі справи і відправимось в довгоочікувану відпустку. Відпустку, щоб відпочити та набратися нових сил, щоб знову протягу року очікувати її. Та чи у всіх сферах нашого життя нам потрібна відпустка? Як на рахунок нашого духовного життя? Адже більшість з нас намагаються молитися, дотримуватися постів, відвідувати храм, читати духовну літературу. Певно для багатьох – це здається важким заняттям, а отже і від цього потрібно відпочити. То, можливо, нам дійсно потрібно відпустку і в стосунках з Богом? Відпустку від молитв, які так важко вичитувати, від постів та довгих богослужінь, від милостині та добрих справ, від обмежень та послуху… Можливо, та напевно – це вибір кожної людини, вибір який ми робимо кожного дня, вибір між матеріальним світом і духовним, вибір між Богом та дияволом. «Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні» (Мф. 6, 24). 

«Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого» (Ин. 15, 5). Що було б з нашою душею якби ми хоч на мить залишили її без Бога, а отже і без Любові, без молитви, без Благодаті? Напевно те саме, що й з тілом, яке б залишили без повітря, їжі та одягу. Чи пам’ятаємо ми для чого прийшли на цю Землю? «Ціль християнського життя – стяжання Духа Святого», – сказав преподобний Серафим Саровський. «Істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться звище, не може бачити Царства Божого» (Ин. 3, 3). І ще: «Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф. 11, 12). Чи пам’ятаємо ми ці слова завжди – чи згадуємо їх тільки після чергової духовної відпустки? Чи можемо уявити собі Іісуса Христа, Який би пішов у відпустку, коли Йому було важко, коли від Нього очікували зцілень, чи коли Він плакав кровавими сльозами в Гефсиманському саду? Чи апостолів, які б залишили свою проповідь, щоб відпочити, чи «святих у відпустці»? Напевно уявити це неможливо.

Святі ніколи не шукали спокійного життя, якого так прагнемо ми, ніколи не бажали відпочити від Бога, а навпаки в постах і молитвах, в подвигах і трудах заглиблювалися в такий прекрасний духовний світ, і чим більше несли Бога в собі тим більше прагнули постів і молитв, подвигів і трудів.

То що ж відрізняє нас від Них? Нас, що називають себе християнами, але, на жаль, так часто, навіть не помічаючи того відправляються у відпустку в стосунках з Богом? Що може змусити людину залишити себе без Бога? Напевно – це наша холодність і формальність, наша гордість і наш страх побачити себе такими якими ми є насправді, коли ми так зрідка знімаємо маски. Напевно – це відсутність того Стремління, яке піднімало святих вночі на молитву. Заставляло їх боротися зі сном, ризикуючи життям творити з радістю подвиги, які нам здаються неможливими, терпіти хвороби, смирятися і за все бути вдячними Богу. Ви скажете, що це ж були святі, це ж були обрані, а ми прості грішники, куди нам до них! Та ні, скажу я Вам, вони теж були такими як ми та вони зробили себе Обраними, обравши для себе Бога і важкий шлях роботи над собою. Вони ніколи не шукали спокійного життя, якого так прагнемо ми, ніколи не бажали відпочити від Бога, а навпаки в постах і молитвах, в подвигах і трудах заглиблювалися в такий прекрасний духовний світ, і чим більше несли Бога в собі тим більше прагнули постів і молитв, подвигів і трудів.

Давайте спробуємо і ми, взяти відпуск в стосунках з матеріальним світом і пожити так…

person-731267_640[1]А що нас може з’єднати з Богом як не молитва? Але молитва не формальна і холодна. Молитва не як правило, а як стан душі, не як обов’язок «вичитати», а як стремління пізнати. Молитва як розмова, а не просто бурмотіння. Молитва не чужа, а своя. От скажіть, які молитви ми читаємо зранку і ввечері, чи коли готуємося до Причастя? Ви скажете молитви святого Макарія Великого, Василія Великого, Іоанна Златоустого і т. д. А чого ми читаємо «чужі молитви»? Чого б нам не зробити їх своїми? Чого б нам не вникнути в них, без поспіху вчитатися в кожне слово, пропустити його через себе, прожити ним, зробити його криком своєї душі. Можливо, тоді ми б молилися з радістю, а не просто вичитували правило. Або коли ми, священнослужителі, служимо Божественну Літургію, служити її як служив праведний Іоанн Кронштадтський. Не просто відслужити, а прожити її кожного разу, пропустити через себе, щоб кожен її Возглас був живим, був нашим життям. Побачити в ній велику милість великого Бога і предстати перед Ним немов вперше і в останнє…

«Безперестанно молiть­­ся» (1 Сол. 5. 17), вчить нас апостол. Непрестанно молитися вчилися і святі, і нам необхідно все життя вчитися мистецтву непрестанного перебування з Богом, мистецтву непрестанної молитви. Молитви, яка змінює нас, яка навчає нас, яка захищає нас, яка наближає нас до Бога і в якій ми з’єднуємося з ним. Про Іісусову молитву напевно чули всі та мало хто вчиться жити з нею. «Господи, Іісусе Христе, Сине Божий помилуй мене грішного» – в цих словах сказано все. Нам необхідно вчитися постійній молитві і вона проведе нас туди, де нам не захочеться брати відпуск. І не потрібно говорити, що ми не можемо молитися чи не маємо часу, адже якщо є час для пустих думок, телевізору чи комп’ютера, то тим більше його можна знайти і для молитви, а все інше прийде з навиком. Святий Фадей Вітовніцький говорив про «безплатну Благодать», яку дає Бог тим, хто з великим стремлінням починає шукати його і вчиться молитві, і наголошував, що її дуже часто отримують саме миряни.

Часто ми помилково вважаємо, що Бог не чує наших молитв, але це не правда. Це ми не чуємо і не бачимо Його Промисла в нашому житті. «От Меня (від Бога – авт.) это было», – казав преподобний Серафим Вирицький і був правий. Все в нашому житті від Бога і все для того, щоб ми стали кращими, навчилися любити. Адже всі труднощі укріпляють нас і дають змогу ставати духовно сильнішими. Ми повинні зрозуміти, що все, що нам дається ми заслуговуємо. Наше тіло, наша сім’я, країна, робота, таланти чи хвороби – це наш хрест і ми повинні нести його. Міняти себе, а не інших. Показувати особистий приклад, а не вимагати його від інших.

То ж чи потрібна нам відпустка в стосунках з Богом? Думаю що ні, бо ми й так дуже часто в ній. Адже відпустка – це завжди маленька втеча…

«Які твої думки, таке твоє і життя», – пише старець Фадей, тож будемо вчитися наповнювати наші думки молитвою і миром, і завжди за все бути вдячними Богу.

Молитва це тільки одна з духовних практик, а скільки ще можна сказати про піст, про сповідь, про Причастя, про читання Євангелія і т. д. Справжнє християнство – це найвищий інститут духовного життя. І той, хто навчається йому, ніколи не захоче взяти відпустку. Адже відпустка – це завжди маленька втеча. А чи можна уявити собі втечу від Любові, від Бога?

То ж чи потрібна нам відпустка в стосунках з Богом? Думаю що ні, бо ми й так дуже часто в ній. Кожного разу, коли нам важко встати на молитву чи піти на службу, чи пробачити ближнього, чи подати милостиню, змиритися з тим, «що все буде не так як ми хочемо, а як Бог дасть» (преп. Серафім Вирицький), чи бути кроткими, радісними і мирними. Кожного разу коли ми хочемо, щоб служили нам і не прагнемо послужити іншим, коли судимо і не хочемо Любити – ми беремо знову відпустку. Самі віддаляємося від Бога, який смиренно і кротко дивиться нам у слід і чекає нашого повернення. Кожного разу ми робимо вибір і це наше право, право дітей, які прагнуть стати дорослими. І дай Бог нам навчитися робити правильний вибір…, та постійно перебувати в молитві до Господа нашого Іісуса Христа.

Ідея теми статті Лена ВАРЧУК,

коректуру текста та інтерв’ю підготувала Ольга ПАЛОШ,

спеціально для http://mukacheve.church.ua

Фото: Віталій МУХА

(Переглядів: 195 )

Читати більше

Ужгородська молодіжка взяла участь у святкуванні Всесвітнього дня православної молоді в Словаччині У суботу, 6 лютого, представники Ужгородського молодіжного братства на честь преп. Алексія Карпаторуського з благословення Високопреосвященнішого Феод...
Єпископ УГКЦ привіз у Швейцарію виставку про Революцію Гідності та війну на Донбасі На запрошення швейцарського відділення Папського благодійного фонду «Церква в потребі» владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду єпископів УГКЦ, перебу...
Вітальна адреса керуючого Мукачівською єпархією з нагоди Дня міста Ужгорода Міському голові міста Ужгород Б.Є. Андріїв  Вельмишановний Богдан Євстафійович! Возлюблені у Господі браття і сестри – жителі міста Ужгород!  З наг...

Про автора

Залишіть коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов'язкові поля позначені *